25.

Агата.

Ліфт зупиняється на першому поверсі, й стулки повільно розповзаються по боках. Виходимо й прямуємо до рецепції.

— Добрий вечір, — адміністраторка майже непомітно зиркає на наші переплетені руки.

Нагадую їй про обіцяну безкоштовну вечерю, й дівчина миттєво розпливається в усмішці. Тонкі пальці з яскраво-червоними довжелезними кігтиками щось швидко вистукують на клавіатурі. За кілька секунд вона розвертається до принтера й бере з нього видрукований аркуш.

— Ось, будь ласка, — каже ввічливо. — Купон на безкоштовну вечерю на дві особи. Можна буде пред'явити на касі.

— Дякую, — усміхаюся й беру простягнутий мені аркуш. — Гарного вечора.

— І вам, — дівчина сідає на стілець і повертається до роботи.

Заходимо до просторого приміщення. Нікого. Ми — єдині відвідувачі. Обираємо їжу з не надто великого асортименту й займаємо вже звичний наш столик. Еван не випускає мою руку навіть тоді, коли ми сідаємо.

— Оце мені пощастило, — сміється чоловік, його очі сяють теплом. — Ще й вечерю безкоштовну дали. І найкраща компанія поруч.

— Ну, можна сказати, що ти взяв участь у тому, щоб вона стала безкоштовною, — кажу вкрадливо, відчуваючи, як серце прискорюється від одного лише його погляду.

Еван дивиться на мене з нерозумінням, злегка нахиляючи голову.

— Це в якості вибачення за вигаданого кота, — пояснюю, не в змозі стримати усмішку.

— Ааа, — дезорієнтовано протягує мій супутник, після чого його обличчя розсвітлює м'яка усмішка. — Ну, навіть з неї є користь.

З апетитом беремося за їжу. Чоловік увесь час не зводить з мене очей, в його погляді стільки ніжності…

— Я вже починаю соромитися, — кажу, після чого відпиваю трохи кави. — Ти на мене так дивишся...

— Ти так мило їси, — на губах Евана розпливається усмішка. — Важко не дивитися. Ти взагалі мила. У всьому.

— Я просто голодна, — ледве стримую внутрішнє задоволення, відчуваючи, як жар піднімається аж до щік.

— Я теж, — просто відповідає чоловік, а в його очах з'являється хижий блиск.

Важко ковтаю слину, а в животі відлунює легке тремтіння. Злегка прикушую губу, Еван не зводить з мене очей. Та й я з нього теж, чого вже приховувати.

— Смачного, — врешті кажу, щоб хоч трохи розрядити напругу між нами, хоча насправді не хочу, щоб ця магія зникала.

— Дякую, — голос чоловіка звучить аж надто хрипло, вчергове викликаючи метеликів у моєму животі. — Навзаєм.

Швидко доїдаємо вечерю й виходимо з ресторану. Еван знову бере мене за руку й переплітає пальці, притягуючи мене ближче до себе. Мовчки прямуємо до ліфта.

Аж надто відчутна напруга витає в повітрі, пересувається, як грозова хмара. Ледве стримую важке дихання, не хочу видавати, як сильно на мене впливає його присутність.

Еван натискає на кнопку, й двері ліфта відчиняються. Заходимо всередину, чоловік злегка нервовим жестом клацає дев'ятку. Стулки за нами повільно зачиняються…

Мій супутник робить крок до мене й легким рухом притискає до стіни. Його очі прикуті до мене... Такі темні, як грозове небо, але повні ніжності й бажання.

Гучно видихаю, після чого роблю судомний вдих. Мій погляд ковзає обличчям чоловіка. Він дивиться на мене так, ніби я — щось неймовірно цінне...

Еван легко торкається моєї щоки пальцями, ніжно проводить по чутливій шкірі. Завмираю, забувши, як дихати. Магнетизм між нами такий сильний, що неможливо чинити опір. Машинально облизую пересохлі вуста, і погляд мого супутника миттєво фіксується на цьому русі.

І в цей момент чоловік блискавично скорочує дистанцію між нами, його губи накривають мої, владно, бажано. Не даючи мені навіть секунди на роздуми, Еван притискає мене міцніше до стіни, його рука ковзає на мою талію. Намагаюся встигнути за ритмом, але він перехоплює контроль, поглиблюючи поцілунок, роблячи його жадібнішим. Обіймаю чоловіка за шию, притягуючи до себе. Розчиняюся в ньому до останку. Всі бар'єри зносяться в одну мить. Залишаємося тільки ми.

І я точно впевнена, що не збираюся зупинятися.