ГЛАВА 23 Dvіyniata&triyniata

Так, я начиталася багато і різної літератури про те, як за дитиною, у моєму випадку дітками, потрібно правильно доглядати, але вся ця яскраво-пістрява глянсова макулатура мені не знадобилася. Аж надто все чітко і дотошно до нудоти в цих гламурних статейках розписували усі, кому не лінь було щось писати. Це ж якою маніакально правильною має бути мати, щоб і по годинах годувати, і в певний час дупки дітям провітрювати, і, боронь Боже, вода у ванночці буде тридцять п’ять  градусів, а не тридцять шість. Може і товщину байки на чепчику поміряти? Якщо вже фанатіти, то по повній, щоб весело…

Ні, у мене було все так: коли закричать, тоді й годую, коли вийде, тоді й маціон з дупенятами догори, а градуси? Головне, щоб не більше ніж тридцять сім, щоб не зварити. Менше градус, у межах розумного, звичайно – міцніше загартування! А потім чорт смикнув все ж таки «забігти» на форум правильних матусь, що чітко дотримуються всіх рекомендацій прискіпливих педіатрів. А там весь у сердечках тестик «Наскільки ви гарна мама?» От і знала, що дурня, якої світ не бачив, але ж потягло.  Пройшла з цікавості.

З сорока можливих балів я набрала всього десять.Упс… Планувалося, що у мене сформується комплекс неповноцінності і я стану ідеальною мамою для свого тріо? Та не на ту напали! Я собі знаю ціну. По-перше, зуміла знайти спосіб зачати за нерайдужних попередніх прогнозів, по-друге, виносила, по-третє перетерпіла все, що можна і відгодувала належний термін, тому майже не хворіли мої козаки до двох років. Та я герой! І пофіг, що там тести говорять. Мого досвіду догляду за дітьми могло вистачити на повноцінний курс «Бутузознавства». А непоганий можна було б курс заварганить. З Євою я проходила курс для дівчаток  – принцесологія, зі своїми трьома – для пацанів. Тому, не довго думаючи, створила свій блог  «dvіyniata&triyniatа.ua» для мам близнюків, двійнят і трійнят. Так, нас мало, але у нас більше запитань. І яких! Одне питання «як розрізнити і не переплутати?» чого варте.

Хоч убийте, не можу зрозуміти, якого рожна потрібно одягати близнюків у однакові одежини? Щоб ще більше плутатися? Мої хлопчаки спочатку були схожими, але швидко риси індивідуалізувалися, і переплутати їх можна було тільки у нестямі. До речі, таке бувало. Зазвичай, я їх плутала десь наприкінці  дня, коли приходило усвідомлення, як погано лимону після того, як його вичавили до краплі. Одна шкірка, щоб тримати формочку.  Я падала на покладений на підлозі в спальні пухнастий килим, а сини повзали по мені. Я навіть не відчувала, вся чутливість атрофувалася.

Я могла нормально лягти і виспатися, але хлопчики любили, щоб мама була в полі зору, швидше – дотику. Тому я валялася на підлозі, Марія Григорівна, як досвідчений пастух, приглядала за дітьми. І це називалося солодким словом «відпочинок».

Увечері приходив з роботи Стас і, скануючи моє розкидане тіло сумним поглядом, розумів, що коли ці троє товаришів заснуть, я ще більше буду «ніяка», та й він уже на інтим теж здатний не буде. Чуючи слово "секс", я болісно згадувала, що це і коли "це" було у мене востаннє? Бо до пологів не можна! Після пологів відразу теж нізя!  А коли вже стало можна, то хронічно втомленим двом організмам начебто і не треба. Повна ідилія. Стас тільки заїкнувся про те, що існує так званий «подружній обов'язок», а я бац – і звалила на нього частину турбот про дітей. Бо якщо є сили, то чому б їх не витратити у потрібному напрямку.

—    А погуляй, приготуй прикорм трьом, - все, питань немає, бажання немає і повне розуміння, як мені фігово. Побувати в чужій шкірці завжди допомагає налагодити взаєморозуміння.

Був час, я повірила Волкову, що це в мене організм після пологів так перебудувався, що вгамувався. Ось тільки було підозріло, що так різко вгамувався. Я вже й перелякалася грішним ділом за себе та за Стаса. Виявилося, рано крильця склала, ще літати тобі, рідна, й літати. І не як фанері над Парижем, і не як Ікару чорт зна де з перспективою обпалити крильця і гепнутися. У хорошому сенсі літати, тобто парити на крилах любові. Якось діти чогось раніше заснули, а Стас повернувся з роботи не втомленим. Та й я не уходокалася, як завжди.

Все зійшлося по фен-шую, та й взагалі зірки стали в позу "пора". Боже, як ми зі Стасом відірвалися! Помилився Волков, не вгамувалася я, мабуть, і не вгамуюсь... Ото десь Боженько в мені моторчик таки прилаштував. Не важливо де, головне, що він є той моторчик, а застосовувати я його навчилася.

—    Я думав, тебе це питання сімейного життя вже не цікавить, - зізнався Стас після.

—    А перевірити ти типу не здогадався? - відповідаю наїздом на наїзд.

—    Так малі тебе пристойно окупували. Не підступишся, - жартує.

—    Правда, вони в нас гарненькі вийшли? – аж розпирала гордість за дрібних.

—    Ага. Особливо Ванька, стервоза мала. А Дімич з Анрюшею нічо так, - і це мова тата.

Хлопчики реально були різні: і зовні, і за характером. Але, вивчивши їх, можна було жити. Ось, наприклад, коли Андрюші припече покричати, то заспокоїти його можна лише їжею. Причому, досить йому її просто показати. Справжній чоловік: годуватимуть – радіє!

—    Няма-няма, - либа до вух і порядок. Дімка не кричав, він плакав і хникав. Цього треба взяти на руки і заколихати під пісеньку: швидше за все засне, бо цей вівся завжди на ніжність і турботу. Довго підбирала ключик до загадкового Ваньки. Якось розрепетувався - хоч вішайся, причому, мотузку потовще потрібно підбирати, щоб напевно. І тут я згадала прислів'я «Клин клином вибивають» - і теж розплакалася, правдоподібно так, з драматизмом і фанатизмом, ридаю, в роль увійшла так, що усі в хаті полякалися. Дві хвилини мого штучного плачу над своїм нікчемним життям – і моє чадо не тільки вгамувалося, а й почало либитися. Ванька завжди любив спостерігати за дорослими, що плачуть. Хобі таке: довести до стану «нещасний» і радіти з того.

Я все частіше любила пропадати у своєму блозі. Там так було цікаво. Почувалася дослідником у якомусь закладі, що за характером нагадує дурдом.