ГЛАВА 19 Я - МАМА!

Все почалося дуже несподівано. Хоча, не без передісторії. Навіть двох.
Ото лежу я у звичному мені відділенні патології вагітності, сумую й чекаю, коли мені винесуть вердикт: «А чи не пора б тобі, Катько, пузо розрізати і карапузів твоїх звідти дістати, засиділися вони в тобі!» Але Волков щодня молився, щоб довше протягнути і хлопці нормально дозріли. Це я відчувала, що скоро перезріють і поб'ються там усередині від дефіциту місця, бо лупили своїми ніжками, ручками та дупками тільки мене.  А Волков голосив, що «РАНО!». Йому видніше, він лікар, але все ж.

Так ось лежу. Реально лежу й боюся, що пролежні утворяться, бо ходити складно. Похід до туалету та за їжею – подія! І тут дзвонить Юлька. Вона й так по п'ять разів на день дзвонила, але тут голос дивний, загадковий:

— Завтра увечері Стас не повинен сісти за кермо. Машину треба перевірити!

— Добре, подзвоню та скажу.

— Марно. Він тебе не послухає. Потрібно щось зробити, щоб він нікуди не поїхав.

— Мені з лікарні втекти та ключі від машини стирити? – дивувалася. Я б могла, не питання, але Волков не відпустив би мене ні за які пряники. Він медбрата Сашу за мною приглядати поставив, бо знав потенціал мого чудизму.

—    Попроси когось на його роботі, щоби проконтролювали. Таксі викликали чи ще що… Потрібна надійна людина, відповідальна. Катя, це серйозно. Настав останній критичний період у вашому житті. Убережи… Він тобі потрібен буде. Троє дітей!

Так, Юлька останнім часом косячила, але перевіряти її косяки на Стасі я не хотіла. Краще перебдіти. Хто у нас там надійний та відповідальний на роботі? Сергій? Ні, велика дитина. Владислав Андрійович? Авантюрист ще той. О, Танечка! Ця для Стаса в корж розтовчеться і не пошкодує нічого. Ну, подобається він їй, що тут попишеш? Нічого не потрібно писати, а ось використати на благо – саме те. Ну і що, що я у лікарні. Дізналася телефон Танечки та зателефонувала. Пояснила ситуацію, як змогла. Загалом, налякала до гикавки: демонами, кармою, прокльонами та іншими ахами-страхами, що активно культивуються телебаченням останнім часом.

—  У вас там щось трапиться завтра таке незвичайне. Не відпусти його до машини, а то ви хорошого хірурга недорахуєтеся, а я чоловіка.

— А що робити? – перелякано пробелькотіла Танечка. Ще б пак, загроза над її обожнюваним лікарем.

— Що хочеш. Можеш напоїти, у вас спирту неміряно. Снодійне дай, теж у засіках повно. Тільки снодійне разом зі спиртом низя, ти ж знаєш.

—    А ви потім не приб'єте мене за те, що напоїла, уклала... Ще припишете чортзна чого, - теж страхується. Не зник мій імідж, жива народна слава. Радує.

—    Ні. Він коли п'яний, не здатний на інтим. Просто трохи почудить і засне. Його порятунок у твоїх руках! Відповідальна! Загине – будеш усе життя себе гризти, як шашіль пенька.

І Таня від душі напоїла, дякую їй велике. А потім Стас танцював із Танею вальс у відділенні. Такого шоу давно там не було. Ніхто не засуджував, бо того дня у Стаса вперше пацієнт помер на операційному столі. І їхати дуже рвався, але Таня сховала ключі від автомобіля. Стас заснув у машині, причому мертвим сном, бо спирт - хороше снодійне. Щоб не змерз, його колеги-медики поклали на ноші і перенесли у вільну палату. Чим не пацієнт?
До мене Стас прийшов через два дні. Виглядав спустошеним і винним.

— Ми не прорахували. Серце відмовило. Якби не робили операцію, він прожив би ще років п'ять чи шість. Родичі без претензій, але я звинувачую себе.

— Покажи мені хірурга, який не має такого випадку? Так вийшло. Доведеться змиритися, - умовляю, але намагаюся зрозуміти, складно, у психологів на операційному столі не вмирають пацієнти. Вішаються, стрибають із мосту, даху, розкривають вени, але ми людей не ріжемо. Простіше.

—    І ще ... Я дико напився і втратив ключі від машини.

—    Не зовсім втратив. Тетяна в тебе їх умикнула, - зізналася.

—    Ни фіга собі. І тобі розповіла? – здивовано так подивився на мене. Бідний, все ж таки він до кінця не зрозумів, з ким зв'язався.

—    Ні, це я її попросила, - добиваю фактами.

—    Ух ти! Накой такі махінації? – вилупився, як баран на новісінькі ворота.

—    Щоб ти живий лишився. Юлька зателефонувала... У твоєї машини щось там... Загалом відвези на СТО і перевір. Впевнена, щось знайдуть.
Без запитань відвіз. Перевірив. Виявилося, що гальмівний шнур перерізаний. Ким? Перегляд запису відеокамер на стоянці дав відповідь – син загиблого на операційному столі. Адже родичі були без претензій... начебто...

— О-о-о-о-о! Дівчата, ви серйозні відьми. І поки ви не хочете, я, мабуть, не помру. Страшно подумати, що може статися, якщо ти захочеш мене прибити, - і дивиться так уважно, вивчає, страх у очах.

— А то я не хотіла тебе прибити? Кохання перекриває агресію. І діткам потрібен тато, - не приховую мотивації, нехай знає.

— Значний аргумент. Я теж тебе люблю, дивна і дивовижна ти, моя мамочка. А Кеша задовбав уже своїм нав'язливим запитанням: «Де Катя? Що за ля? Куди діли Катю? Поверніть Катю!»

—     Вони там із Дусею гніздо ще не роблять? Час уже.

—    Я дуже не придивляюся, що вони там із Дусею роблять. Радію, що поки що спокійно.

Через два дні трапився ще один опус. Прогулювалась я за тарілочкою супчика коридором в їдальню. Іду, пузо тримаю, бо воно при коливаннях то в один бік поїде, то в інший. Відчуття - відірветься або лусне, і діти коридором розсипляться чого доброго. І тут до мене тітонька підозріла підходить. На розмову викликала, чи не ви, часом та Катя, про яку тут усі говорять, а потім приголомшила остаточно:

—    Продайте одного, адже у вас аж троє. А я не можу дітей мати.

—    Отакої! Ні, не продам, не подарую, і за заповітом не залишу, – категорично відрізала. А в самої під серцем так кольнуло і вниз віддало, що аж око засмикалося. Ще не вистачало, торгувати дітьми.

—    Але ж у вас є дитина і ще троє буде. Нашо вам стільки? Вам складноз ними, а я багата, дам йому все, що треба. Чому ні? - наполягала мадам.