Розділ 34

Яніна

 Якщо Дем'ян раптом втрутиться, боюся, що наша проблема з Максом стане ще гострішою. Мені хочеться бути щасливою, щоб серце співало і ноги ледь торкалися землі, ось тільки навряд чи моє щастя поряд з Максимом. …Силою не будеш милою. Разів сто вже повторила собі це прислів'я, намагаючись припекти свої почуття, як припікають рану розпеченим залізом. Хочеться наревітися до отупіння, але натомість – читаю книгу, яку приніс мені Дем'ян, навіть почала підкреслювати деякі фрази. Дем кумедний, розумний, гарний, харизматичний. Шкода, що цього ловеласа не приручила якась гарна дівчина. Напевно, вони з Максом щеплені від кохання, і термін дії вакцини ще не закінчився. Мені здається, якщо Дем'ян покохає всією душею, сильно і по-справжньому – він сам захоче залишатися вірним. Коли думаю про нього – усмішка сама наповзає на обличчя… і відразу зникає, коли згадую, що я фактично замовила побиття свого вітчима. Мама не схвалила б мій вчинок, вона мене не так виховувала, вона у мене добра, м'яка, зовсім не вміє постояти за себе. Але на її прикладі я зробила висновок, що нізащо не дозволю будь-якому хлопцю чи чоловіку мене ображати.

Дивлюся на годинник, зазвичай Максим приходить о дев'ятій ранку, а зараз вже одинадцята і його досі немає. Навіть не зателефонував. Знаю, що не можна хапатися за ці почуття, але підсвідомо все ще шукаю причину вхопитися. Навряд чи я колись забуду цього чоловіка, але сподіваюся, що моє серце з часом заспокоїться… адже від кохання ще ніхто не вмирав, крім Ромео та Джульєтти, але, на мою думку, ця парочка загинула через дурість, а не через кохання.

Минає ще година і, нарешті, двері штовхають з того боку, до моєї палати входить Макс, але те, що я бачу – змушує мене впустити книгу на підлогу. Обличчя розбите, припухле, ліве око запливло. В одній руці пакет, в іншій — папка.

— Не треба боятися. Це я просто… з гойдалки впав, — вимовляє, не дивлячись мені в очі.

— З якої ще гойдалки?

— Для дорослих, — хмикнувши, ставить продукти та підтягує стілець ближче до ліжка. — Мене затримали юристи, укладали договір, як ти просила. Можеш вивчити пункти, — зітхаючи, кладе біля мене папку, і я помічаю, що кісточки на правій руці теж зчесані. Гойдалки… як же, зважаючи на все, там був цілий атракціон.

Знав би він, як зараз рветься до нього моє серце, дурне, воно намагається пробити стіни його фортеці. Якби мої почуття були нерозділені — було б простіше перехворіти на цю любов. Макс щось відчуває до мене, я це бачу, відчуваю, але він хоче позбавитися цих почуттів, як від підкинутого кошеня.

— Скажи чесно, ти бився? …З Дем'яном? — так сильно хочеться до нього доторкнутися, що навіть руки починає викручувати від цього шаленого бажання, тому пальцями вчепилася в папку, а поглядом в Макса.

— А чому одразу з Дем'яном, хіба немає інших придурків? — Ще іронізувати намагається. Отже, вони таки побилися. Через мене. Господи боже… мені справді потрібно якнайшвидше зникнути з їхнього життя.

— Найменше мені хотілося б, щоб ви сварилися, — дивлюся на нього, не відриваючи очей, серце ніби навіжений метелик, тріпоче, тягнеться до свого вбивчого вогню. Нарешті, Максим перетинається зі мною поглядом ... і я не можу нічого з собою вдіяти, тягнуся до нього рукою, торкнувшись його обличчя. І як тільки я до нього торкаюся… Макс бере мою долоню, притискає до своєї щоки і завмирає, замружившись. …Мить довжиною у вічність, якій немає ціни, вона неповторна, тому що цієї миті наші душі тісно притиснулися одна до одної... немов на прощання. Мить, яка не вимагає слів, бо говорять почуття. Почуття, від яких ти, Максиме, відмовляєшся, бо впевнений у своїх похмурих та нещадних прогнозах. Що ж, силою не будеш милою. Я зможу жити і без тебе… від кохання ще ніхто не вмирав.

— А ми й не сварилися, то була серйозна чоловіча розмова, ти ні в чому не винна, справа в нас, — зітхає, відпускаючи мою руку. — Мені не боляче, це просто обличчя, Ясю. Через два тижні дівчата знову почнуть стріляти в мене очима, фліртувати зі мною і глибоко дихати, демонструючи мені свої груди.

— Рада, що ти на позитиві, — хапаю папку і намагаюся вчитатися в першу сторінку договору. Він залишає за собою право змінити суму витрат, які я зобов'язана погасити протягом п'яти років, працюючи не десь, а в його компанії. У мене справді таке передчуття, що Максим прийшов зі мною попрощатися, останній погляд, останній дотик, можливо останній поцілунок, а потім дистанція та спілкування виключно телефоном, пластир, який слід приклеїти до серцевої рани.

Хочеться накричати на нього, але натомість я тільки міцніше підтискаю тремтячі губи. Макс виймає з піджака і простягає мені ручку, помітивши, що готова підписати.

— Це все? — Голос видає моє хвилювання. Насилу піднімаю на нього свій погляд. Максим не виглядає щасливим… ні.

— Ти ж цього хотіла, — по його розбитому обличчю важко прочитати емоції, які він намагається приховати. — Найближчими днями я буду дуже зайнятий, але я дзвонитиму... якщо ти не проти, — звичним рухом сує ручку у внутрішню кишеню піджака і підводиться на ноги. — Коли тебе випишуть… можеш знову пожити у мене до початку семестру, можемо зняти тобі квартиру або, можливо, тобі буде комфортніше погостювати у твого вірного друга Дем'яна…

— Максиме…

— Не перебивай мене, будь ласка, — тон твердий, рішучий, гострий та холодний, як ніж. — Щодо Дем'яна це не сарказм. Може, друг з мене вийшов паршивий, але я справді переживаю за тебе, Яніно, і хочу попередити. Не зв'язуйся з ним. Дем, звісно, у нас крутий парубок і до біса харизматичний, але повір мені, двадцятирічній дівчинці не потрібен настільки розкутий та досвідчений чоловік, який перепробував все, що тільки можна, в тому числі й в сексі. Йому все швидко набридає, у тому числі й подружки. Але ти завжди можеш розраховувати на мою допомогу та пораду, це ніколи не зміниться, — нахиляється та цілує в мене лоб. Просто в лоб, наче дитину.