Розділ 26

Яніна

— Доню, у мене серце кров'ю обливається через те, що я не можу зараз бути з тобою, що мене не буде поруч, — схлипує мама в слухавку, її сльози завжди ранили мене сильніше, ніж власний біль, мами не повинні плакати через своїх дітей. Мені завжди здавалося, що діти повинні дарувати радість, дбати, підтримувати батьків, але в нашому світі хаосу… на жаль все не так, як має бути. — Хто за тобою доглядатиме після операції, коли ти не зможеш підвестися з ліжка?

— Мам, не хвилюйся, це не проблема. Я про це взагалі не думаю. Зі мною все буде в порядку, я в цьому навіть не сумніваюся, бо відчуваю під ногами білу смугу. Моя люба, відшукавши родину Яворівських, ти мене врятувала… знову. Тож я не дозволяю тобі киснути. Залишилося ще трохи потерпіти і я заберу тебе до себе, більше він не зможе тебе ображати. Ти мені віриш… віриш, що все тепер буде добре?

— Вірю, Янусю, — чую в маминому зітханні полегшення і мені теж стає легше. Хоча насправді я трохи боюся, людина так влаштована, що їй складно не сумніватися, це властиво нормальним людям, тим, хто дружить з мізками. Тільки дурні не сумніваються. Операція – це завжди ризик.

— Мамуню, я подзвоню тобі відразу, як тільки відійду від наркозу. Максим буде поруч, він про все подбає, тобі нема чого хвилюватися. Більше відпочивай, бережи себе. Цілую тебе, — кладу телефон на другу половину ліжка і задумливо дивлюся в стелю. А чи буде Максим Яворівський поряд? Якщо останні кілька днів він мене старанно уникає та підкреслено тримає дистанцію. Я його чимось налякала, напружила чи спантеличила, вже не знаю, що й думати. У мене немає досвіду у спілкуванні з чоловіками, я не вмію розшифровувати ці багатозначні паузи та промовисті погляди, в яких ніжність розливається густим чорнилом. Зараз я, навпаки, потребую його компанії, простих розмов, посмішок, хочу почути саме від нього слова підтримки, запевнення, що я зможу, що все буде добре. Але він мовчить, киває на прощання, йдучи на роботу, і навіщось дає мені час побути наодинці з собою. Дем'ян теж причаївся, та й я в свою чергу йому не дзвоню, досі зважую та аналізую його останні слова і поведінку того вечора. Цей кадр, звичайно ж, може накачати мене позитивом за лічені секунди, якщо відчує, що я скисла, може наговорити купу слів і вигадати кілька вдалих жартів – для Дем'яна це раз плюнути. Але скільки в них щирості — це вже інше питання. Мені здається, цей незрівнянний сіроокий хлопець ховається за образом балагура-спокусника, а в глибині душі він зовсім інший. Був якийсь момент, коли я це відчула, дивлячись йому у вічі.

Дедалі частіше пульсує малодушна думка «А що, якщо… я не перенесу операцію?» Так і помру переляканою незайманою дівчиною, яка життя не бачила, яку не обіймав коханий чоловік, мрії якої зачахли, так і не розпустившись? Відчайдушно хочеться хоч щось виправити, надолужити, дізнатися… ще є час.

…Максим якось сам обмовився, що я можу попросити в нього будь-що. А якщо я попрошу провести зі мною ніч?

Під впливом подібних думок, які накрутили відповідний настрій, навіть забрела до його спальні, уявивши себе на його ліжку.

— Що ти робиш у моїй спальні?

Максим з'явився за моєю спиною так несподівано і поки я з переляку не передумала, видихаю сповнена рішучості:

— Хочу цієї ночі стати твоєю! — Господи, я справді це ляпнула.

— Яніно, — здивування змазаною тінню ковзнуло по гарному чоловічому обличчю, залишивши на чутливих губах поблажливу усмішку. — Не хочу потім почуватися сволотою, бо між нами не може бути ніяких стосунків крім дружніх.

— Нещодавно ти сказав, що я можу просити тебе про що завгодно. Ось… я і наважилася. Хочу відчути себе в обіймах досвідченого чоловіка, дізнатися як це… бо сам знаєш, завтра-післязавтра може статися що завгодно. Виживу я чи не виживу… це вже залежить навіть не від мене і не від лікаря, — нервуюсь, але погляд не відводжу в надії побачити в цих очах примару його почуттів до мене.

— Тільки давай без песимізму. Мені не подобається твій настрій, — підходить впритул і бере у свої долоні моє обличчя. Серце б'є по ребрах, немов воно розміром з баскетбольний м'яч. Що коли він зараз мене прожене? Роздумує, вагається лише кілька секунд. — Добре, цю ніч ти проведеш зі мною. Але у мене є одна принципова умова. Не здумай у мене закохатися. Домовились? — намагається проникнути поглядом туди, де тремтить моя душа. Невже він погодився і це станеться? От тільки пізно висувати умови, Максиме. Я вже безнадійно у тебе закохана. І, звісно ж, що тобі я про це не зізнаюся. Натомість я впевнено киваю, приймаючи його принципову умову… після чого в мене впиваються його вимогливі губи, які точно створені для жадібних поцілунків. Його язик наполегливо розсовує мої губи і з грудей Макса виривається спраглий стогін, ніби він давно чекав цього моменту. Обхопивши його за шию, відповідаю цьому натиску, задихаючись від чоловічої нетерплячої ласки.

Вони обидва цілуються по-різному, різний смак, різна манера та й мої відчуття поруч з ними також різні.

Цим поцілунком я кричу про свої почуття, благаючи не розбивати мене, хоча знаю, що розіб'юся після того, як спалахну і вибухну. Хтось колись сказав жахливу фразу, що «за задоволення треба платити, не монетою, так шматочком душі». Зараз мені не важливо, якою буде плата, я хочу належати цьому чоловікові, хочу бути потрібною йому хоча б цієї ночі. Цим поцілунком я віддаюся йому, підтверджую згоду не мати претензій, якщо раптом закохаюся, бо я вже...

Його пристрасний натиск плавно перетікає в ніжність, поки Максим зовсім не завмирає, злегка відсторонюючись від мене. Облизує свою нижню губу, окидаючи мене уважним поглядом, після чого починає повільно роздягати. Здригаюсь, намагаючись приховати своє рване схвильоване дихання, але мені здається він чує, як гулко б'ється моє серце, тому щоб я не так боялася — час від часу м'яко торкається губами моїх оголених плечей, грудей, живота, коли опускається на одне коліно, щоб зняти з мене трусики. Палаю бажанням і водночас згоряю від сорому.