Розділ 19

Яніна

Я знала, що мені запропонують операцію, бо це єдиний вихід, я була до цього готова, як і до не надто райдужних перспектив, але я не очікувала такого пориву ніжності та уваги від Максима. Мало того, що він не відходив від мене протягом кількох годин ні на хвилину, підбадьорював поглядом, уважно слухав лікаря, намагаючись вникнути в подробиці, вирішив взяти на себе витрати, так ще й втішати мене кинувся. Так би й стояла в цьому туалеті вічність, притискаючись до його грудей. А він гладить мене по голові як маленьку, бурмотить ніжності, бажає розрадити, я навіть на секундочку уявила, що ми дійсно пара, ось зараз підніму голову, а він мене поцілує і вбере у себе всі мої страхи та біди, адже поряд з ним мені так добре…

Але секундочка швидко минула. Навчаюсь бути сильною, відсторонююся, придушивши в думках дурні мрії. Не можна розвішувати нюні, є мета – одужати і встати на ноги, тому потрібно йти саме до цієї мети і не звертати. Як любила повторювати одна мамина колега: «Мужиків в світі до чорта, а я у себе одна». Макс мене просто жаліє, а я хочу, щоб мною захоплювалися, щоб я була по-справжньому потрібною, щоб мене щиро кохали. Може, колись… з кимось… так і станеться.

— Що ж, скористаємося методом, яким жінки зазвичай піднімають собі настрій, — заявляє Макс, виїжджаючи зі стоянки.

— Що ще за метод такий?

— Ходити по магазинах! Шопінг! — щоразу, коли наші очі зустрічаються – у його погляді щось миготить, якесь оманливе щастя, за яке тим не менше хочеться продати душу.

— Пф, Максиме Андрійовичу, ви, напевно, спілкуєтеся не з тією породою жінок, бо на мене цей метод не діє.

— Для тебе я просто Максим. Заборонив викати і на тобі — вона дізналася як буде по-батькові. І який метод допомагає дівчині такої рідкісної породи? — його грайлива іронія, по-перше, змушує мене червоніти, по-друге, будить внизу живота дивні відчуття. Напевно, прокидаються інстинкти, реакція на перспективного самця.

— Я починаю наводити порядки, просто Максиме. Мию вікна, складаю речі. У крайньому випадку дивлюся улюблений фільм, у мене є ціла добірка і серед них багато тих шедеврів, де наприкінці усі ридають у три струмки. Я наридаюся разом із ними і мені стає легше, просто Максиме, — повертаю до нього голову та посміхаюся.

— Оце вже ні, плакати ми не будемо, у мене не вийде, мене не чіпають сумні фінали. Вікна теж мити не варіант, тому ми підемо вибирати тобі телефон та ноутбук. Не треба хмурити брівки, Яніно, сама сказала, що ти потім все відпрацюєш, — цьому чоловікові небезпечно ось так лагідно усміхатися, тому що виникає неконтрольоване бажання доторкнутися до цих губ, і думаю не в мене однієї виникає бажання відчути смак його поцілунку.

«Чому б і не дозволити собі, перш ніж лягти на операційний стіл, хіба мало що може статися. Сам казав, проси, що хочеш»

Боягузливо жену від себе цю думку і повертаюся до плану реабілітації. Мене зовсім недавно осінило, що якщо Максим надумає сплатити за операцію — я обов'язково поверну йому ці гроші, причому все має бути оформлене за законом, договір з підписами та печатками. Мені не потрібні подачки чи благодійність, нехай навіть це допомога від приголомшливого чоловіка, який не відчуває брак фінансів.

— Попереджаю, я в цьому не дуже шарю, — у мене, дивлячись на таку кількість телефонів, очі розбіглися, а від цін волосся стало дибки. — Тому дозволяю тобі самому вибрати.

— Хм, пані дала добро. Я в захваті. Бачиш, навіть руки в передчутті затремтіли, — дуріючи, простягає до мене руки. Ти диви, ми ще й пустувати вміємо. Потім хапає мене цими руками, в яких ні краплі тремтіння, навпаки, вони як ніколи впевнені. І його не бентежить, що на нас люди дивляться. — Мені не потрібний твій дозвіл, мала. Я не питаю його навіть, коли збираюся вперше поцілувати дівчину. Важливо, щоб ти перестала киснути і повірила в себе. Тільки за цих умов я підпишу договір.

— Добре, — киваю і посміхаюся, закусивши губу, бо мені здається, що наступна моя фраза не сподобається моєму благодійнику. — Навіть знаю, хто мені зможе дати уроки «як стати усміхненим стервом», — згадка про Дем'яна відображається складочкою між брів на обличчі Макса.

— О, так. Демон у цьому плані профі. Тільки не переборщи зі стервозністю, — нагороджує багатозначним поглядом і перемикає увагу на моделі айфонів. Спілкується з продавцем, ставить йому купу питань. Потім в якийсь момент бере мене за руку і веде до ноутбуків, продовжуючи клепати продавцю мізки. Зрештою зробив вибір і у мене аж ноги підкосилися, коли я почула суму.

— Максе, я починаю підозрювати, що ти спеціально купуєш ноутбук за ціною космічного корабля, щоб я працювала на тебе до пенсії.

— Як швидко ти мене розкусила, — йому весело, а у мене в роті на нервах пересохло і мушки перед очима літають.

— Це дуже-дуже дорого. Тепер боятимуся, що у мене можуть це вкрасти, — продовжую бурчати, Макс кладе покупки на заднє сидіння, повертається до мене і ... вчасно мене підхоплює, тому що земля під моїми ногами раптом попливла.

— В голові запаморочилося, — видихаю, вчепившись за нього. — Адже я так і не поснідала через аналізи.  

— Боже, оце я тупонув. Потрібно було тебе спочатку нагодувати, а потім вже тягнути вибирати телефон, — стає неймовірно милим, розгубленим, винуватим і я, скориставшись моментом, піддавшись божевільному бажанню, привстаю навшпиньки і цілую його в губи невинним поцілунком. Просто торкнулася губами до його губ. Але погляд Максима чомусь потемнів, наче море перед грозою, став важким, лякаючим.

— Це за що? — Запитує глухим голосом, облизавши свої губи після мого дотику.

— За подарунок та підтримку, — відповідаю майже пошепки, відчуваючи, як палають мої щоки, шия і навіть вуха. Макс у відповідь тільки кивнув і, загравши жовнами, відчинив переді мною передні дверцята. Знову я зробила щось не так…