Розділ 5

Яніна

Мені ще в школі нелегко було спілкуватися з однокласниками, особливо з хлопцями, хоча друзів та подруг в моєму житті дуже не вистачало, але через мої часті пропуски «за станом здоров'я» та суворі обмеження в розвагах, я стала білою вороною, яка зрідка показувалася на уроках, а потім пропадала на місяць чи два, я навіть випускні іспити в одинадцятому класі складала окремо від усіх. Одноліткам зі мною було не цікаво: не п'ю, не курю, на вечірках не тусуюся, ненавиджу пліткувати, мовчунка, яка постійно на дієті і вічно тягає з собою художні книжки. І тут раптом я опинилася в компанії двох дорослих дахозносних чоловіків, які намагаються бути ввічливими, які мило жартують зі мною, виявляють увагу, до якої я зовсім не звикла. Наші світи настільки різні, не вірю, що вони здатні мене зрозуміти, у них, певно і бажання такого не виникне.

Я ледве впоралася з запамороченням поряд з Максимом, а коли з'явився Дем'ян — розгубилася остаточно, всередині дика паніка, а зовні її промовисті симптоми: не знаю куди дивитися, куди подіти руки, постійно заправляю волосся і намагаюся триматися від Максима та Дем'яна на відстані одного кроку. Ось тільки в таксі Дем'ян все одно всівся надто близько, він звичайно ж не надає цьому ніякого значення, а ось мені вже й їсти перехотілося на нервах.

Якщо Максим гарний, як древньогрецький бог, то Дем'ян він… він інший, є в ньому щось диявольське, не дарма дали прізвисько «Демон». Його, мабуть, теж можна назвати красенем і його шалену енергетику відчуваєш навіть із заплющеними очима… шкірою та кожною волосинкою на тілі. Підборіддя упертюха, жорстка лінія губ, коли він їх підтискає, брутальна щетина приховує наслідки проблемної шкіри в підлітковому віці, ніс з горбинкою, від нього віє мужністю, а ще... небезпекою. Але пахне приємно, мені його парфуми навіть більше подобаються. У Максима відчувається шалена харизма, яка у мене викликає одночасно захоплення та задуху, а Дем'ян вражає своїм характером та безбашенністю. У сірих сталевих очах я бачу розумну і вольову людину, навіть за цими усмішками відчувається жорсткість і в той же час він любить бути в центрі уваги і, на мою думку, для нього взагалі немає ніяких табу. Не знаю, як поводитися, намагатися жартувати у відповідь або просто посміхатися, мовчки кліпаючи очима. Ще й викати забороняють, коли у нас така різниця у віці. От чому він зараз сидить і витріщається на мою шию?

— Можна порахувати удари твого серця, дивлячись на вінку, яка скажено смикається на твоїй шийці, — вимовляє Дем'ян, ніби прочитавши мої думки по виразу мого обличчя.

— Рада, що вам є чим зайнятися, відразу видно, що рахувати ви любите і професію фінансового аналітика вибрали не дарма, — я начебто хотіла пожартувати, але у нього чомусь так підозріло блиснули очі.

— Яніно, дозволь дати тобі щиру та дружню пораду, — з кривою посмішкою на гарних губах обертається до нас Максим. — Не провокуй його, якщо Дем'ян попросив не викати, краще здайся.

— Горді жінки не здаються, — відповідаю, хитнувши головою. Я розумію, що мені потрібно навчитися спілкуватися з такими людьми як Максим, Дем'ян чи навіть мій вітчим, щоб не бояться, щоб почувати себе впевнено. Навчитися спілкуватися з такими людьми, як мамина начальниця, яка не вміє розмовляти без лайки та бажання когось принизити, як наш сімейний лікар у Марганці, яку дратують скарги хронічно хворих, і вона злиться на все довкола, бо обрала не ту професію. Я бачила різних людей і дуже мало відчувала в житті добра, тому й поводжуся як закомплексована дикунка, але дуже хочу позбутися цієї невпевненості і знайти себе справжню.

— Крихітко, ти плутаєш гордість з упертістю, — відповів мені Дем'ян і знову в його сірих очах майнула загадковість.

— Можливо. Не сердься, якщо ти через це комплексуєш, більше не викатиму.

— Добра дівчина, порадувала старого, — засміявся Максим, а слідом за ним і Дем'ян, здається, таксисту теж стало смішно.

Вискакую з таксі, коли ми зупинилися навпроти величезної будівлі, віддаю Дем'яну його куртку, а він, дивлячись на мене, виразно зітхає.

— Щось не так? — Задираю голову, тому що вони обидва набагато вищі за мене.

— Приїду додому, складу тобі список зауважень і відправлю голубиною поштою, — відповідає він, простягаючи мені руку. — Пані Котик, дозвольте бути чемним, поки Макс не заборонив мені наближатися до його гості. …Ясю, коли наступного разу ти опинишся в компанії хлопця або кількох хлопців, адже в житті по-різному буває, не дозволяй їм лінитися, немає нічого нуднішого за чоловіка, у якого атрофувалася галантність. Не важливо твій це хлопець, чи просто друг, чоловік повинен допомагати виходити з авто, відчиняти перед жінкою двері та інші елементарні речі, незважаючи на фемінізм, за який ви так боролися.   

— І коли це ти встиг стати гуру етикету? — хмикає Максим. — Яніно, якщо він тебе нервує, ти тільки скажи, і я відправлю його додому смакувати свій мед.

Ага, і тоді ми залишимося з тобою вдвох? Ні, в компанії Дем'яна моя голова не так сильно паморочиться, бо він якось розбавляє твою карколомну харизму.

— Все нормально, — стримано посміхаюся, не дивлячись на жодного з них.

Так склалося в житті, що у свої двадцять я ще ні з ким не зустрічалася, не кажучи вже про поцілунки чи щось більше. Тому навіть звичайний дотик чоловічої руки я сприймаю з якимсь ідіотським хвилюванням. Дем'ян тримає мене за руку і, мабуть, знову рахує мій пульс, бо серце наче в барабани лупить. Намагаюся нічого зайвого не фантазувати, тому що розумію — вони ставляться до мене як до підопічної, як до дивачки, може, як до молодшої сестри, але точно не як до дівчини, що вразила їх наповал, бо вражати мені їх нема чим – це раз, такі чоловіки не бачать у мені об'єкт свого сексуального бажання, а по-друге – і слава богу, мені зараз не до цього. І якщо я колись надумаю спробувати завести особисті стосунки, то точно оберу більш простішого хлопця. …Хм, можна тільки здогадуватися, які зауваження зробив би мені Дем'ян, якби підслухав мої думки.