Розділ 20

Яніна

Я не захотіла його відштовхувати, не захотіла зупиняти цей пристрасний порив. Зупинитися зміг би тільки робот або якби я була абсолютно байдужою до Максима, якби він був мені неприємний. А в мене інша пісня, я люблю цього чоловіка, хоч він і напортачив. У мене гостра потреба у його дотиках, у його поцілунках, у тій особливій близькості, коли сплітаєшся не лише тілами, а й енергією. Тому між нами так іскрить, тому кожен палкий погляд чи гостре слівце з подвійним підтекстом викликає чергову хвилю шаленого бажання. І звичайно ж те, що Максим мене не відштовхує, а навпаки всіляко домагається моєї згоди та прощення – підстьобує мене ще сильніше, посилює моє тяжіння до нього. Для мене він не просто гарний розумний чоловік з магнетичною харизмою, не просто фантастичний коханець, хоч мені й порівнювати ні з ким, для мене Максим Яворівський насамперед особистість поряд з якою моя душа… вміє бути щасливою. Це важко пояснити. І можливо у нього недоліків більше, ніж переваг, але ж ми любимо не за щось конкретне. Кохання – це теорема, яка вже тисячу разів доведена, але й досі залишається загадкою.

Мій перший і єдиний, він пестить моє тіло з такою дбайливою пристрастю, з такою ніжністю, що я сама собі заздрю і мені знову хочеться розплакатися як того разу. Напевно, тому мої оргазми такі дахозносні, яскраві та сильні… бо я його кохаю. Кохаю, як остання ідіотка, яка неспроможна контролювати свої емоції. Я не збираюся з ним сходитися вже завтра, оголошувати його своїм офіційним хлопцем і планувати спільне майбутнє, але, зважаючи на все, дистанцію і холодний розум зберегти не вдасться.

Тягнуся до телефону, який не замовкає, обов'язково потрібно комусь зателефонувати в найцікавіший момент. Бачу, що це моя мама, притискаю трубку до вуха, але до мого невимовного жаху звідти лунає... ненависний голос мого вітчима:

— Привіт, лялечко. Давно тебе не чув і не бачив. Думали, я вас не знайду, це було лише питання часу. Ви, дівчатка, дуже мене засмутили, втекли, продали квартиру і гроші твоя корова-матуся мені віддавати відмовляється. Каже, що поклала в банк на твоє ім'я. Так от, мала, якщо хочеш побачити свою мамку живою – сідай на потяг і приїзди. Тихо, без кіпішу. Ти знаєш, яка у мене рідня, прикриє з усіх флангів. Комусь поскаржишся — я дізнаюся. І тоді збиратимеш свою мамцю по різних сміттєвих баках. Мені потрібні гроші, а ще, можливо, з тобою один разочок в ліжку покачатися в якості втішного призу. Чекаю!

— Максе… — кидаю телефон, відчуваючи, як на мене з усіх боків наповзає дика паніка.

— Гей, що сталося? Хто це був? Ясю, не мовчи, скажи, — бере мене за плечі, заглядає в очі, потім притискає до себе.

В моєму телефоні розмови записуються. Зайве я видаляю, щось миле та смішне залишаю на згадку. Встановила цю функцію, коли Дем'ян дзвонив мені майже щодня і щодня вигадував новий жарт. Тепер ця функція справді знадобилася. Розумію, що слухняно дотримуватись умов цього придурка-шантажиста не можна, мені потрібна допомога. Вмикаю повтор і даю Максу послухати. …Він миттєво змінюється в обличчі, щелепи стиснув, очі звузив.

— Максе, мені дуже страшно. Ти не уявляєш, що це за тварюка. А я ж казала Дему, що він все одно вистежить маму і знайде спосіб помститися. У мого вітчима один брат справжнісінький бандюга, а другий працює в поліції, — добре, що його руки продовжують мене обіймати, мене трясе, але поряд з ним я впевнена, що вихід є.

— А до чого тут Дем'ян? — впивається в мене його уважний погляд. Довелося розповісти, як саме мій вітчим опинився у лікарні з множинними переломами. Вислухавши мене, Макс тихо вилаявся під ніс і всі ці невтішні епітети адресовані саме Дему.

— Я просила його допомогти, і він допоміг, — намагаюся захистити друга.

— Ага, а за фактом тільки розлютив цього скаженого ведмедя. Подібні методи байкерів з такими типами, як твій вітчим, не працюють. Таких відморозків потрібно або відразу відправляти на цвинтар, або засовувати в таку пекельну діру, з якої він вже не вибереться. Ну, зате тепер у тебе з'явиться можливість познайомитися з Мар'яном Воронко або Вороном, як його зазвичай називають підлеглі.

— А до чого тут брат Дем'яна?

— Мар'ян командує одним із загонів спецпризначення КОРД. Ти не знала? Так, він крутий хлопець. Скинь мені запис, я перешлю його Мар'яну. Нам потрібна допомога справжніх фахівців, а не шибайголов на байках, — відправивши повідомлення, Макс впевнено саджає мене до себе на коліна, витираючи мені сльози. — Дівчинко моя, ти маєш заспокоїтися. Прошу, не рви собі серце. Розумію, це твоя мама, але цьому виродку вже недовго залишилося. Обіцяю, з нею все буде гаразд. Ти мені віриш?

 Мені хочеться вірити, дуже хочеться. Схлипую і киваю у відповідь. Так і сидимо… голі, обійнявшись, не втрачаючи надії, що Мар'ян ось-ось відповість. Дзвінок дійсно лунає за десять хвилин і Макс ставить на гучний зв'язок.

— Привіт, Яворе. Вибач, не одразу помітив повідомлення. Давай деталі, щоби я чітко розумів, що до чого.

— П'ятнадцять хвилин тому моїй дівчині зателефонував вітчим, висунувши погрози. Зрозуміло, що я її на зустріч з цією сволотою не відпущу, але вона дуже боїться за свою маму, плаче. Він і раніше їм погрожував, бив її матір. Начебто у нього скрізь є зв'язки і серед криміналу, і серед поліції. Сподіваюся, ти зможеш допомогти, — я справді продовжую розмазувати сльози по щоках, розуміючи, що зараз не час обурюватися через те, що Макс назвав мене своєю дівчиною.

— Бачу, адресу ти мені скинув. Спробую підняти загін у Нікополі. Постараємось взяти його сьогодні, тепленького. Можу попросити хлопців, щоби зняли відео на згадку. Передай своїй дівчині, що більше їй плакати через вітчима не доведеться. Ми йому пришиємо захоплення заручників та шантаж, сяде надовго і дружба з бандюгами не допоможе, — голос зібраний, серйозний, не схожий на голос Дема.

— Ви впевнені, що він нічого не зробив моїй мамі? — схлипую.