Розділ 17

Макс тим самим низьким голосом щось розповідає мені про педалі, що передачі перемикаються автоматично, показує куди спочатку поставити ногу і як повернути ключ у замку. Я все чую, розумію, але у мене теж, напевно, швидкість перемикається автоматично, бо моє тіло більше не підкоряється розуму, тому що я сп'яніла від запаху та близькості Яворівського, моя шкіра стала надчутливою і там, де він випадково до мене доторкається — пече вогнем. От би цей вогонь загасили його м'які губи... Я така зла на нього, така зла за те, що він на мене так діє.

З його допомогою я навіть трохи проїхалася зі швидкістю черепахи, перелякано вчепившись за кермо. Отже, не безнадійна, можна йти до автошколи, отримаю права і спочатку їздитиму узбіччям, прикриваючи спини велосипедистам і камікадзе на самокатах.

Різко натискаю на гальмо і машина через секунду, сіпнувшись, зупиняється, благо швидкість була невелика. Відпускаю кермо і відкидаюсь йому на груди. …Мовчимо. Обидва дихаємо рвано та важко. Сексуальна напруга в машині неймовірна, навіть повітря в салоні гуде і вібрує, наче ми сидимо всередині трансформатора.

— Про що ти зараз думаєш? — шепочу ледь чутно.

— І ти ще питаєш? Ось про це! — Перекладає мене на своє ліве плече, повертає мою голову до себе і ... впивається в мої губи пристрасним, спраглим поцілунком, ніби від цього поцілунку залежить виживемо ми чи ні.

Треба зізнатися, я хотіла цього поцілунку, як тільки його побачила на тій вечірці, я хотіла цього поцілунку, борючись із безсонням за тисячі кілометрів від нього в засніженій Канаді, думаючи про нього довгими ночами. Ці губи для мене особливі, бо кохані. Його язику я можу довірити всю себе, кожен потаємний куточок і западинку. І зараз його язик пестить мій рот, і я задихаюся від насолоди. Як давно мені не було так добре... тисячі годин... мільйони хвилин. Ось скільки ми втратили.

— Я так тебе хочу, — стогне Макс, на хвилину відірвавшись від мене щоб віддихатися. — Хочу шалено. Душу ладен закласти. Що ти мовчиш, дівчинко моя? Адже ти відчуваєш, що шанс у нас є.

— Але поспішати ми не будемо і тим паче не плутатимемо роботу та особисте, — вивільняюся з його обіймів. На цьому потрібно зупинитись інакше все заплутається ще більше. — Відвези мене додому.

— Дім Дем'яна вже став твоїм домом? — ревнощі, як красномовно вони рухають його жовнами. — Пристебнися! — Макс тисне на газ, обганяє відразу три машини і нахабно втискає свій джип між BMW та Lexus, останній невдоволено сигналить, але Максу байдуже.

— Дім, напевно, там, де комфортно, — зітхаю, вже заздалегідь передбачаючи, як це засмутить Дема. Але так буде правильно. Нам усім потрібна власна територія. — У Дем'яна дуже затишно. Коли повернулася, спочатку не виникало думки зняти окреме житло, а тепер ось виникло таке бажання. Потрібно пошукати однокімнатну квартиру, бажано неподалік від твого офісу, щоб ходити пішки.

— Дем'ян вже в курсі? — Бачу, що Макс трохи розслабився і кусаю губи, щоби не посміхнутися.

— Ще ні. Сьогодні за вечерею ми з ним все обговоримо, — у відповідь одразу чую важке зітхання Макса.

— Я знайомий з багатьма ріелторами. Можу зателефонувати і вже завтра тобі знайдуть зручну і недорогу квартиру. Ясю, дозволь допомогти і заощадити тобі купу часу та нервів. Я не прагну оплачувати цю квартиру, щоб не зачепити почуття твоєї незалежності, просто хочу допомогти знайти оптимальний варіант, — кидає в мою сторону пронизливий погляд.

— Гаразд, я згодна, — вагаюся недовго, не хочу його відштовхувати, кажуть, коли чоловік хоче щиро допомогти — це прагнення треба підтримувати. Але річ тут навіть не в психології. — Завтра скажеш, які з’явилися варіанти. Буду о восьмій, — ми вже під'їхали до будинку, але я не поспішаю вистрибувати з машини. Мене мучить ще одне питання. Провівши купу часу з Демом я звикла до прямолінійності. — Після нашого, сповненого пристрасті поцілунку, мабуть, накопичилася ціла гора емоцій, які хочеться негайно скинути?

— Хм, я не в такому розпачі, щоб бігти та шукати собі когось на ніч. Продовжуватиму їх накопичувати… для тебе. З нетерпінням чекаю завтрашнього ранку, — він вміє грати голосом і поглядом ще краще за Дема. Киваю, виходжу з машини, ляскаючи дверцятами, і йду до будинку, не обертаючись. Я теж… з нетерпінням чекаю завтра.

 На момент повернення Дем'яна навіть вечерю встигаю приготувати.

— У-у-у, який аромат! Як все смачненько виглядає! Моя улюблена пюрешечка з оселедцем та маринованими огірками! Діставати сто грамів? Що відзначатимемо? Капітуляцію Явора? — радісно посміхаючись, Дем чмокає мене в щічку. — Розповідай, до знемоги хочу почути подробиці вашої зустрічі!

— Ну… було напружено, емоційно та дуже… гаряче. Навіть заміж кликав, але я відмовилася. Поки не вдалося його умовити взяти грошима, тому до вересня працюватиму його особистою помічницею. Розумієш, все, що пов'язано з Максом, чіпляє мене дуже глибоко. …Ми з ним поцілувалися, — нервуючи, роблю судомний вдих, але погляд не відводжу. Ми з Демом у вірності та коханні один одному не присягалися, я навіть толком не його дівчина, але я хочу залишитися його близьким другом. Дем дивиться на мене пильно і дуже уважно, хмуриться, але не вибухає бурхливими ревнощами, він ніби чекав чогось подібного тому зовсім не здивований.

— Деме, ще до зустрічі з Яворівським мені прийшла одна ідея, і я хотіла б з тобою її обговорити. Думаю, мені потрібно зняти квартиру і пожити окремо, щоб відчути особистий простір і розібратися в собі. Це не означає, що я відмовляюся тобі допомогти. Все в силі, і ти мені безумовно дорогий. Просто…

— Просто наша крихітка хоче бути абсолютно самостійною та незалежною, гордо крокуючи життям. Я розумію, хоч і не хочу тебе відпускати. З тобою веселіше, коли в цьому домі я чую твої кроки та голос — усі темні куточки моєї душі освітлені та зігріті, — Дем уміє сумувати посміхаючись. Чіпляє мене за живе, хочеться його обійняти та розплакатися, але я вже прийняла рішення. — Без тебе тут стане порожньо. Доведеться ходити до тебе в гості майже щодня, поки мене Явір зі сходів не спустить. …Отже, кажеш, поцілувалися. Поцілувалися та й усе? Як школярі, почервоніли та розбіглися? — Погляд сірих очей стає хитрим-хитрим. — Не повірю, що Явір зміг зупинитися, враховуючи, як він дико тебе хоче. Це ж дуже складно. Знаєш, як потім яйця болять від накопиченого і не використаного резерву. Дивись, крихітко, дограєшся, додражнишся. Чи ти хочеш, щоб він тебе благати почав? Справедливим, до речі, буде покарання.