Розділ 16

Яніна

Поки що навіть близько не уявляю, як ми разом працюватимемо, адже я не можу сприймати його спокійно. Макс мій краш, мене ним криє, але все ж таки я дуже сумніваюся, що йому вдасться виправити відчуття того гіркого осаду, мої пролиті сльози і втрачену віру в… нас. Тепер повірити, що ми зможемо стати парою ще складніше. Хоча… можливо робота пліч-о-пліч розкриє для мене цього чоловіка з невідомих мені сторін, і я розчаруюсь, розчаруюсь і охолону, так теж буває. Деякі люди одружуються, притираються один до одного кілька років, а потім згодом все одно заявляють, що не зійшлися характерами, що вони дуже різні і таке інше. Як казав один наш викладач: "Сподіватися треба обережно".

— Мені не потрібні такі дорогі подарунки, — опустивши погляд, розглядаю свої руки, чіпаю чудернацький срібний браслет, який мені подарувала Меган на Різдво. Розумію, що Макс натякає на машину і не знаю, як мені реагувати, замість захоплення відчуваю дику незручність. Нащо він купив мені авто?

— Букет ромашок та м'яка іграшка — це не про мене, Ясю. У мене з романтикою завжди було туго, — зітхає Макс. З одного боку це той же Максим Яворівський моє перше і поки що єдине кохання, але з іншого боку я його не впізнаю. Він намагається бути кращим чи це і є справжній Макс? — Я серйозний чоловік і звик робити серйозні подарунки, а з деяких пір, Яніно, у мене з'явилися ще й серйозні наміри щодо тебе. Вибач, що я такий неідеальний. Мабуть, подарунку доведеться ще трохи почекати, доки ти будеш готова його прийняти.

— Ти мав багато жінок за ці десять місяців? — я не змогла стримати в собі це питання, воно буквально вистрибнуло з мене, але я дуже хочу почути відповідь, ніби вона має підкреслити очевидне – ми не можемо бути разом.

— Дідько… за цей час кілька разів було… з жінками, котрі абсолютно нічого для мене не означають, як і я для них. Це був просто секс, спосіб скинути зайві емоції. Бути з кимось і шукати з кимось розрядку в ліжку — це зовсім різні речі, — відповідає неохоче, тема для нього неприємна, здогадується, що в цей момент я малюю йому жирний мінус.

— Ви з Дем'яном ніби один і той самий текст визубрили. Як легко і недбало чоловіки себе виправдовують... захотілося скинути зайві емоції, поставив когось раком і полегшало, — хмикаю з докором, помічаючи, як Макс нервово стиснув кермо. О, тобі не подобається така правда, красунчику? Я, між іншим, теж змінилася, студентське життя, плюс сусідка без стопів, дуже сприяло, щоб колишня тихоня стала трохи різкою та розкутою. Це твоя провина, що мені хочеться вивести тебе з рівноваги, твої загравання зі мною дали несподівані результати, намагаюся здаватися стервом, щоб придушити в собі фізичний потяг до тебе. — А от дівчатам, які себе поважають, набагато складніше скинути зайві емоції, особисто для мене неприйнятно позбавлятися туги в ліжку з незнайомцем… Добре, що Дем навчив мене пестити саму себе і отримувати задоволення…

Макс різко, з вереском та крутим віражем, з'їжджає з дороги та зупиняється на узбіччі. Так, саме такої бурхливої реакції я і очікувала, він мене не розчарував. Завівся за лічені секунди. А в очах що робиться! Йому дуже добре вдається перекривати мені кисень одним лише своїм поглядом.

— Це ж треба, не перестаю дивуватися, який же скарб наш Дем'ян, — цідить крізь зуби, пронизуючи мене списами своїх ревнощів та красномовного обурення. — А чого тебе Дем не навчив? Хочу знати, куди мені можна ще вписатися!

— Якщо подумати, то список довгий, — усміхаюся, а Макс дивиться на мене, як зачарований, бо за сьогодні я посміхнулася до нього вперше. — Але, напевно, справді можна почати з водіння. Кажуть, щоб перемогти свої страхи – треба кидати їм виклик. Стільки дівчат хвацько водять свої тачки, гадаю, я теж небезнадійна. До того ж ти дуже обережний водій, я це ще рік тому помітила і навіть подумки поставила тобі плюсик.

— Гадаю, він поки що єдиний, — гмикає Максим. — Що ж, тоді якось спробуємо посадити тебе за кермо.

— А чому не зараз? — я сама від себе такого не очікувала і думаю Макс теж. Пів години тому мріяла скоріше від нього втекти, щоб прийти до тями, вгамувати цей шторм думок та почуттів, і раптом таке прагнення розтягнути наше спілкування, побути з ним довше. Максим смикає кадиком, явно намагаючись підібрати слова.

— Тому що для одного понеділка забагато емоцій, Яніно, — вимовляє м'яким тоном, вивчаючи ці самі емоції на моєму обличчі. — Мені чомусь весь час здається, що ти намагаєшся мене тестувати, оцінюєш мої відповіді та реакцію, бажаючи наставити ще більше мінусів. Тобі подобається на мене ображатись? Розумію, байдужість з боку чоловіка робить дівчину жорстокою, а ось увага та турбота роблять її ласкавою, тому мені ще грести та грести до твоєї ласки. Я правда дуже сильно і щиро жалкую, що глибоко поранив тебе словами та своїм ставленням. Але в той же час я вдячний долі за цю розлуку, вона змусила мене подивитися на багато речей під іншим кутом.

— Я зрозуміла, Максиме Андрійовичу, починаєте мені зуби заговорювати, вмикати задню, а все тому, що у вашому віці вже не до ризику та драйву, — з викликом смикаю плічком. У його очах обурення, змішане із захопленням та обожнюванням.

— Що? Нічого собі, оце зухвалість! — Починає сміятися, а коли Макс сміється ось так щиро і задерикувато, різниця у віці між нами миттєво стирається, його сміх такий приємний... заслухаєшся. — За двадцять секунд чекаю тебе у мене на колінах, — вимовляє вже іншим голосом, низьким… здавленим.

— А хіба ми просто не поміняємось місцями?

— Ні, — очі примружив, дивиться на мене крізь опущені довгі вії, важко дихає... божечки.

Здається, я все ж таки добалакалася і знайшла пригоди на свою п'яту точку. Нервово ковтаю, вилізаю з машини, Макс відчиняє водійські дверцята і як тільки я підходжу — підхоплює мене і саджає собі між ніг як дитину. 

— Твоя маленька попка якраз помістилася, — шепоче мені на вухо і кожне його слово народжує табун мурашок, які гасають по моїй шкірі, змушуючи мене мліти і тремтіти. — Спробуємо завести ... машину маю на увазі, — він теж чудово вміє знущатися і дражнити. Ми вже не просто граємося з вогнем — ми біжимо на зустріч пожежі! Я здуру спровокувала — він піддався. Не знаю, чи вийде рушити з місця, мізками так точно можна поїхати. Чи вистачить у нього витримки не захотіти більшого? А у мене її вистачить?