Розділ 13

Макс сідає навпроти, закидаючи ногу на ногу, розглядає мене, помічає, як я безуспішно намагаюся натягнути сукню і прикрити голі коліна. Йому зі свого місця дуже добре видно мої ноги, ось він на них і витріщився. Його губи знову кривить насмішкувата посмішка. Звичайно, мої дії виглядають смішними, особливо якщо врахувати, що одного разу він бачив мене повністю голою.

— Яніно, якщо що у мене є плед. Можу подати, обмотаєшся ним з ніг до голови, — дивно, що він ще має настрій жартувати. — Запропонувати тобі води? — У відповідь згідно киваю і стежу чіпким поглядом, як він легко та пружно підводиться, відкриває міні-холодильник дістає звідти маленьку пляшечку слабогазованої мінералки... Якогось біса кожен його рух відгукується внизу мого живота солодкою тугою за ним. Цей чоловік безперечно володіє дахозносним магнетизмом. Моє тіло пам'ятає задоволення, яке він мені подарував, і тому моя внутрішня жінка відразу відгукнулася, потяглася до нього. Я намагаюся запхати ці безглузді фантазії якнайдалі, навмисне згадую його останні слова перед нашим розставанням, але це не допомагає. Беру простягнуту ним пляшечку, наші пальці на якусь частку секунди торкаються — і мене шарахає якимсь незбагненим нещадним імпульсом, який хвилею прокотився по всьому моєму тілу, здибив кожну волосину, змусив затвердіти соски і думати про те, про що я думати не повинна. Дем казав, що досвідчений чоловік завжди знає, коли жінка його хоче, що її тіло посилає йому невербальні сигнали і навіть змінює свій запах, викидаючи у повітря феромони, які провокують чоловіка до дій. Отож я дуже не хочу, щоб Максим щось таке помітив.

— Щодо договору, на якому ти наполягала…

— А ви туди внесли і суму, витрачену на ремонт у квартирі моєї мами? — перебиваю, не давши йому закінчити речення, спантеличений Макс такий лапочка.

— З чого раптом? То була моя особиста ініціатива, — сів на місце і наші погляди знову перетнулися.

— Хотілося б все ж таки дізнатися, що вами рухало? Благодійність? Почуття провини? Нудьга? — ох, мамочки, як складно зберігати самовладання, у його присутності я починаю сумніватися у власній адекватності.

— Ти повинна здогадуватись, що мною рухало, — отакої, то я ще й здогадуватись повинна.

— На жаль, у мене немає здібностей читати чужі думки та й у ваших намірах навіть сам чорт ногу зламає. Боюся, можу нафантазувати таке, що потім і на голову не натягнеш. Можна трохи конкретики, Максиме Андрійовичу? Що вами рухало і що ми робитимемо з моїм боргом? Ви обіцяли, що висунете мені нові умови. Тож приголомшіть мене, нарешті, бо, здається, я вже дійшла до потрібної кондиції, рівень кипіння на межі, — звідси навіть не втечеш, ключ лежить у кишені його штанів.

— Ох, Ясю-Ясю, а ти вмієш зачепити, роздратувати, завести. Стала справжньою жінкою. Знаєш, чим відрізняється наївне дівчисько від справжньої жінки? Ні, не втратою цноти, — підводиться і тепер вже сідає поряд зі мною. І щойно його плече торкнулося мого плеча — моє серце вирішило, що воно м'ячик для пінг-понгу у розпал гри. — Справжня жінка вміє бісити чоловіка грамотно, щоб йому хотілося покарати її в ліжку, а не закопати в лісі. Так от ти вже навчилася це робити. …Яніно, будь ласка, подивись на мене, — слова, які він мені шепотів під час нашого першого та єдиного разу: «Яніно, дивись на мене». Макс явно випробовує мою нервову систему.

Не знаю, де я взяла впевненість у собі, щоб повернути голову і подивитися йому в очі. До мене, нарешті, дійшло, що це за емоції танцюють у його погляді і чому раніше вони були мені незнайомі. Тому що раніше Максим Яворівський не намагався спокусити мене, навпаки, він постійно намагався тримати дистанцію, відштовхував мене від себе, але тепер… Трясця!

— До твоїх питань ми повернемося трохи пізніше, а зараз я маю намір вибачитись перед тобою за ті слова, які кинув тобі в обличчя в пориві гніву. Я був п'яний, мене зачепило те, що, незважаючи на мої застереження, ти все одно живеш у Дем’яна, навряд чи це мене виправдовує, але я хочу щиро перепросити. Тоді я хотів розірвати наш з тобою зв'язок раз і назавжди, але зробив боляче не лише тобі, а й собі. Наче отрути наковтався. …Не допомогло. Яніно, ти мені пробачиш?

— Що було – те загуло, я відпустила минуле. Воно просто залишило відбиток, це як шрам, який не стерти. Я вже не серджуся, Максиме Андрійовичу, — зображую байдужий вигляд, хоча насправді це не так. Не знаю навіщо я вдаю, що мені до лампочки його вибачення і його каяття.

— Якби не сердилася — не викала б і не називала по батькові, вже бісить цей «Андрійович», — хмикає він. Розкусив. — Я допоміг твоїй матері, бо захотів хоч трохи стати ближчим до тебе. Я сумував, Яніно. Сумував за тобою. Ти ніколи не була мені байдужою. І завжди будеш для мене особливою дівчиною незалежно від того, який вибір ти зробиш.

Очманіти… і не встати. Здається, я втратила не лише дар мови, а й можливість рухатись. Витріщаюся на нього, не кліпаючи, з відкритим ротом і не вірю почутому.

— Цікаво, те, що я для вас особлива ви зрозуміли лише коли побачили мене з Дем'яном? — може це ревнощі або суперництво. Не хочу бути трофеєм чи перехідним спортивним вимпелом. У його почуття вірити страшно, годі… я вже обпіклася, слів тепер недостатньо.

— Набагато раніше, Яніно. Якщо гадаєш, що це ревнощі спонукають мене до відвертості, то ти глибоко помиляєшся, — він на небезпечно-близькій відстані, я вмираю від бажання його поцілувати, але я збираюся чинити опір своїм бажанням поки не зрозумію, що з нами відбувається. — До речі, я навіть подарунок тобі купив в день твого народження, але так і не подарував.

— А ще, мабуть, було дуже складно написати хоча б «вітаю», — боже, я не хотіла вимовляти це з докором, але саме так і вийшло. 

— Тоді б я зірвався. Є люди, які лікують залежність від алкоголю чи наркотиків, а я намагався позбутися моєї залежності від тебе. Думав, так буде краще для нас обох.

— То може й не варто нічого міняти? Я вірю у вашу мудрість, Максиме Андрійовичу. Ці десять місяців показали, що ми можемо пречудово обходитися один без одного. Тож дозвольте Дем'яну виплатити мій борг і забудемо про цей дурний договір.