Розділ 11

Дем’ян

Раніше ми розуміли один одного з півслова, з одного погляду, багатозначного зітхання і навіть матюка. Так, здорове чоловіче суперництво було, хто скільки дівчат перемацав, хто чого досяг у житті, але ми незмінно залишалися кращими друзями. До останнього часу...

Вперше, стоячи перед його дверима, до того, як натиснути на кнопку дзвінка, я ще раз для себе намагаюся зрозуміти, чи правильно я роблю. На годиннику десять вечора. Завтра понеділок. Я приперся без попередження. У мене в руках пляшка його улюбленого віскі, а в серці дике бажання повернути втрачене порозуміння з найкращим другом.

Доводиться натискати тричі, перш ніж за дверима почулися кроки. Відчиняє і одразу ж супиться.

— Привіт, Яворе. Не знав, що ти почав так рано лягати спати. Хороший хлопчик. Радий, що ти вдома.

— Працював у навушниках, не одразу почув, — непривітно цідить крізь зуби і вагається впускати мене всередину або одразу послати до біса. — Я так розумію, зібрався говорити по душам? Чи не запізно для цього? — Натякає явно не на сутінки за вікном, а на нашу ситуацію.

— Сьогодні саме час, — кидаю впертим тоном. Макс щось таки помітив у моєму погляді, щось важливе для нас обох, бо вдивлявся мені в очі цілу довбану хвилину, перш ніж відійти вбік, запрошуючи увійти.

Мовчки дістає келихи, лід, банку оливок, ставить на стіл попільничку, кидаючи поруч пачку цигарок. Від останнього я неабияк офігіваю. …З ним явно щось коїться.

— І коли це ти почав палити?

— Неважливо. Вирішив, що в моєму арсеналі недостатньо поганих звичок, — сухо промовляє у відповідь, сідає за стіл і одразу тягнеться за цигаркою. Неквапом затягується і вивчає мене пильним поглядом крізь випущений сизий дим. Дивиться і мовчить.

— Слухай, Максе, ти мене так не напружував навіть коли в морду бив...

— Демоне, давай по суті, на тебе вдома наречена чекає, — хмикнувши, випускає черговий струмінь диму, мружить очі і грає жовнами.

— Ти сам її відштовхнув, плюхнув в серце отрутою і самоусунувся, причому добре знаючи, що вона була по вуха у тебе закохана. А тепер якогось хріна бісишся? Тому, що вона зі мною, чи тому, що хочеш її повернути? Дам тобі ще одну загадку для роздумів, щоб підірвати тобі мозок. Ми з Яніною досі не переспали і в Канаді у неї теж нікого не було. Вкурив про що я? Після тебе вона ні з ким не хотіла бути. Попросила мене дати їй час, і я терплю, міцно стискаючи в кулаку це своє терпіння. Ти кричав, що я розіб'ю їй серце, а сам впорався з цим завданням раніше за мене!

— Демоне, щось я не доганяю, ти прийшов з претензіями чи примчав виправдовуватися? — Зробивши ковток, Макс кривиться, але не від міцності напою, а від того, що діється у нього всередині. — Я хотів, щоб вона не зв'язувалася з такими як ми, не уявляв, що зможу їй дати після тієї кількості баб, які пройшли через моє ліжко. Не вірив, що ця хрінь під назвою «кохання» може щось для мене означати! Для мене кохання завжди було вигаданою брехнею, ілюзією. А виявилося, що це найстрашніший наркотик! Це почуття ... днями безперервно змушувало мене поринати у світ, який без неї не існує. Виявилося, що ця зараза спочатку дарує крила, а потім зриває шкіру живцем, випалює на серці ім'я тієї, через яку ти божеволієш і змушує дихати отрутою. Спеціально тримався на відстані, не намагався з нею зв'язатися, думав попустить, сподівався, що коли зустрінемось знову – побачу в її очах байдужість. Але мене не попустило і її вочевидь теж. І заміж вона за тебе погодилася вийти, напевно, мені на зло!

— Ні… не тому, її життя навколо тебе не обертається, — поки не маю бажання розповідати про дівчину в комі та її дитину, сьогодні я прийшов поговорити про Яніну. — Знаєш, мені вперше настільки важливий вибір дівчини, тому що ця дівчина моя найкраща подруга, мені важливо, щоб її вибір зробив її щасливою. Сам я теж хочу бути щасливим, але щастя має бути взаємним, як і бажання залишатися разом. Я не дозволю тобі їй нашкодити, образити чи принизити…

— Трясця, з чого ти раптом вирішив, що я збираюся її ображати чи тим більше принижувати?! — перебиває, бо коли розмова заходить про нашого Котика, Макс погано контролює свої емоції. — У мене навіть у думках такого немає, я хочу зовсім іншого.

— Можна дізнатися про це докладніше? Я маю право знати, що ти задумав.

— Я тобі її не віддам, — заявляє твердо та відверто.

— Хм, схаменувся. Трохи нахабно з твого боку, ти так не вважаєш? Може, все-таки дамо Яніні вибір? — глухо кидаю у відповідь, освіжаючи келихи. Дивлюсь другу прямо в очі і бачу там непохитну рішучість.

— Вирішувати, звісно, їй. Але я зроблю все, аби цей вибір був на мою користь. Деме... тільки не кажи, що ти в неї закоханий, — знову кривиться ніби від болю, тягнеться за наступною цигаркою.

— А що… в це так складно повірити? — Правда в тому, що я не зовсім впевнений, що дійсно закоханий, що це саме ті почуття. Якби був впевнений на всі сто... не сидів би на кухні у найкращого друга. Мені до одуру добре з Ясею, весело, комфортно навіть коли ми сперечаємося, вона мені подобається і я думаю про секс з нею, але... щось семафорить на підкірці, серце, побачивши її, не ламає ребра від радості і горище капітально не зносить. А ось Максу зносить…

— Яворе, ти в курсі, що тобі доведеться вивернутися навиворіт, щоб їй захотілося будувати з тобою стосунки, щоб вона знову тобі довірилася? Наша крихітка подорослішала і ще більше порозумнішала. Вона розчленує тобі душу. Ти готовий до цього? Враховуючи, що я нікуди не подінусь, що я її обійматиму, міцно притискаючи до себе, гулятиму з нею за ручку, ми разом з нею реготатимемо і цілуватимемося, — мацаю межі його витримки. — Я тобі давав шанс раніше, а зараз ми трохи в іншій ситуації.

— Розумію, буде нелегко, — в голосі відчувається напруженість, але він себе стримує. — Давай домовимося, що ти не налаштовуватимеш її проти мене, а я не скажу жодного кривого слова про тебе, навіть незважаючи на те, що мене мучить бажання придушити тебе за те, що ти цілуєш мою майбутню дружину.