Розділ 9

Яніна

Коли мою спину перестало обпалювати — я зрозуміла, що Максим пішов, покинув вечірку, не попрощавшись. Вирушив готуватися до нашої розмови, він має цілих два дні щоб наточити свою іронію і переглянути принципи. Якщо чесно, мене теж підмиває тихо злиняти, некомфортно гуляти в компанії зовсім незнайомих мені людей, та й Тетяна, ця щаслива наречена, так вже облизується, дивлячись на танцюючого Дем'яна, що навіть мені, вихованій дівчинці, хочеться показати їй середній палець, щоб вона слиною вдавилася. Цей сіроокий чортяка заслуговує на королеву, а не ось це розпусне і непостійне.

— А давай махнемо додому? — бурмочу, поклавши голову на плече Дем'яна. — Я вже натанцювалася, ноги відвалюються. Вдома ти приготуєш мені яєчню з помідорами, ми з тобою сядемо на веранді, відкоркуємо ту твою особливу пляшечку вина…

— Котику, ти запрошуєш мене на побачення? Мені можна починати сподіватися, що воно, нарешті, закінчиться в ліжку?

— Кому що, а йому тільки кекси подавай, — зітхаю, всміхаючись. Я, навпаки, хотіла з ним поговорити про те, що ми надто розігналися. — Це будуть просто приємні дружні посиденьки. Тільки ти і я. Хочеться дізнатись про тебе більше. Я бачила тебе голим, я знаю твою манеру цілуватися, але дуже мало знаю про Дем'яна Воронко, як про людину, про твоїх рідних, про що ти мріяв у дитинстві.

— Хм, ти ризикуєш, моя хороша, бо такі душевні бесіди зближують ще дужче.

— Я тобі довіряю, — посміхаюся, а подумки додаю: «і хочу стати справжнім другом».

Все, як я хотіла: м'які капці, зручний одяг, плед на плечах, бо цього червневого вечора стало трохи прохолодно, два келихи вина, яєчня, приготовлена з любов'ю, та цікавий харизматичний чоловік, який своїм поглядом на життя змушує мене посміхатися кожного дня. Якби Дем'ян вів якесь шоу – у нього сто відсотків були б високі рейтинги та купа фанатів, бо він вміє захопити розмовою, дуже влучно пожартувати, подати курйозну ситуацію так, що починаєш заздрити, що не бачив це на власні очі.

Дем'ян дуже тепло та трепетно розповідає про маму, яка померла доволі рано, не дуже охоче ділиться історіями про батька, але багато розповідає про молодшого брата Мар'яна, з чого я зробила висновок, що йому не вистачає спілкування з братом, який йому так і не пробачив. Таке враження, що Дему давно хотілося поринути у спогади про дитинство та юність, про безтурботні дні, про речі, які робили його щасливим. Він настільки мені відкрився, що за один вечір я ніби прожила з ним ціле життя і дізналася про зовсім іншого хлопця, багатогранного, з великим допитливим юним серцем, сильного, бо свої помилки визнають лише сильні люди.

Ми забалакалися аж до другої ночі, доки я не почала засинати, зручно вмостившись на його плечі. І тоді Дем'ян раптом вирішив зачепити тему про Макса, що вмить прогнало мій сон:

— Крихітко, зізнайся, тобі захотілося йому пробачити, захотілося повірити, що між вами можливі серйозні стосунки, що його увага пов'язана з глибокими почуттями до тебе? — що дивно, за вечір Дем жодного разу не поцілував мене в губи. Цей чортяка дуже добре мене відчуває, дуже гарно вивчив.

— Так, був момент, коли мені хотілося його обійняти. Ось тільки його слова «я тебе не кохаю» досі лунають у мене в голові, і я не можу забути, як жорстко він розмовляв зі мною в нашу останню з ним зустріч. Як мінімум я хочу вибачень та чесних пояснень. І ні, я більше не мрію про наше з ним «щасливо разом» з огляду на його характер – це неможливо. Я йому не потрібна. Більше я не куплюсь на ілюзії і повторно нізащо йому себе не запропоную.

— Схоже, Явір тебе обдурив, коли заявив про свою нелюбов. Я знаю його як облупленого, все ж таки зі школи разом. Він тебе хоче і дуже втомився з собою боротися, — хмикає Дем, про щось замислившись.

— Перехоче. Я тебе не залишу, як і ти не залишив мене. І обов'язково допоможу, якщо буде потрібно, — стискаючи його руку, заглядаю в очі, які вивчають мене надто уважно, цілую в холодний кінчик носа… ніжно. А Дем з такою самою ніжністю мене обіймає.

— Пішли спати, крихітко. Пізно вже, — не знаю, що він собі там надумав, які висновки зробив, але сьогодні ввечері ніяких натяків про секс навіть і близько не було, ми вляглися кожен у своїй спальні, кожен зі своїми думками…

А о десятій ранку вже тихенько шарудячи бахілами йдемо по реанімаційному відділенню відвідати безіменну дівчину, яка все ще непритомна, життя якої висить на волосині. У лікарнях мені не буває спокійно, горло чомусь завжди стискає спазм страху, у животі стає холодно і хочеться взяти когось за руку.

Дем'ян завмер навпроти її ліжка, боячись підійти ближче. Блідий, жовна ходором. Я знаю, що в цей момент він дуже себе звинувачує, і ця провина з'їдає його зсередини. Я, навпаки, підходжу впритул, намагаюся роздивитись обличчя. Трубки, що стирчать у неї з рота, і гематоми заважають уявити якою вона була до аварії, але мені чомусь здається, що дівчина дуже симпатична. Волосся русяве, худенькі плечі, на шиї родима цятка у вигляді серця. На одній руці пальці зчесані мало не до м'яса, тому я беру її за іншу руку, яка менше постраждала.

— Привіт, люба, — звертаюсь до неї тихо, ласкаво. Потім обертаюся до застиглого Дем’яна. — Ти намагався з нею розмовляти? …Агов, ти мене чуєш? Підійди ближче, прошу. Медицині відома купа випадків, коли люди виходили з коми майже у безнадійних ситуаціях, і поштовхом часто ставав саме голос. Якщо мозок живий, він все фіксує, і вона, можливо, навіть може нас чути. Просто вона не має сил повернутися. …Доторкнися до неї.

— Не можу, — насилу видавив, смикаючи кадиком. Дивлюся, як він вагається, як переживає. Тому хапаю його та з'єдную їхні руки.

— Деме, скажи їй що-небудь. Тобі стане легше. Розкажи їй, що відчуваєш, попроси вибачення вголос.

— Тільки не в твоїй присутності…

— Боїшся, що побачу сльози Демона? Повір, після цього ти мені подобатимешся ще більше. Адже ти вмієш знаходити слова і чіпати ними серце. Раптом саме твій голос, те, що ти скажеш… висмикне її з порожнечі, змусить прийти до тями. І у малюка буде мама. Адже рідну маму все одно ніхто не замінить, повір мені, — зітхаючи, підводжуся з місця, поступаючись його Дем'яну, який продовжує тримати дівчину за руку і збентежено вдивлятися в її обличчя. — Хоч би як дивно це прозвучало, але зараз у неї є тільки ти. Я чекатиму на тебе в коридорі, — цілую його в скроню і тихенько виходжу, подумки обіймаючи свою величезну надію, що ця бідолаха викарабкається. Вона повинна вижити заради себе, заради свого сина і заради Дем'яна, щоб він хоч трохи припинив звинувачувати себе.