Розділ 8

— У вас, Максиме Андрійовичу, якесь нав'язливе бажання постійно ставити людям умови. Танець мені не підходить із двох причин. Перша — я прийшла сюди з Дем'яном і навряд чи це йому буде приємно. Друга — я боюся, щоб ви не дай боже не закохалися у мене під час нашого танцю, Максиме Андрійовичу. Враховуючи ваші принципи, маю вам відмовити…

— Смішно, — він напевно не чекав від мене такого зухвальства, але з вигляду навіть не скажеш, що я його зачепила. — А ти завжди робиш те, що буде приємно Дем'яну? — Знущально згинає брову і все ще тримає руку простягнутою. Дивлюся на ці красиві довгі пальці, згадую, як вони можуть ласкаво торкатися, потім ловлю себе на думці, що цими руками він пестив багатьох після мене — і приходжу до тями.

— Є ще якісь варіанти поговорити? — Ігнорую його питання.

— У понеділок в офісі, — упертий гад любить грати лише за своїми правилами.

— А сьогодні? Тут і зараз? — У мене по божевільному сильне, непереборне бажання до нього доторкнутися, вкласти свою руку в його долоню і притиснутися в танці, але... я більше не хочу, щоб ці бажання мною маніпулювали.

— Тільки один варіант. Танцювати.

— Я зрозуміла, Максиме Андрійовичу, сьогодні ви не налаштовані на зговірливість, — пам'ятаю, якось Дем сказав, що Максим не любить, коли дівчата йому відмовляють, рідко, але це трапляється. І тоді наш архітектор шаленіє і навіть може показати себе справжнього.

— Яніно, ще раз назвеш мене по батькові — я подвою твій борг, — вимовляє спокійно, впевнено, ні краплі не сумніваючись, що все буде так, як він уже вирішив.

— Змушена відмовитися від вашої пропозиції, Максиме Андрійовичу. Після десятимісячної дистанції та вашого бажання припинити будь-яке спілкування зі мною, вважаю, нам не варто зближуватись у танці, — очманіти… не знаю як, але я це сказала. Язик не слухався, голос сів, бо витримати цей пронизливо-палаючий погляд було неабияк складно, забравшись під шкіру, він обпік кожну мою нервову клітину, але я це зробила – сказала Яворівському «ні».

— Ну, як хочеш, — опускаючи руку, одразу ховає її до кишені та знизує плечима. — Біжи до свого Демона, дівчинко. У тебе був шанс зі мною домовитись, я б тебе вислухав. Тож, у понеділок тобі доведеться вислухати мене, всі мої умови, не розкриваючи свого гарненького ротика! — розвертається, вихоплює з натовпу ту брюнетку, яка фліртувала з ним п'ять хвилин тому, і веде її танцювати. Здається, це я зараз оскаженію і покажу себе справжню. Остовпіло стежу за ним поглядом, відчуваючи, як нутрощі скручує пекучим вузлом. Я могла бути на місці цієї фіфи, яку цей… цей… нелюд так чуттєво притискає до себе, рухаючись, як бог. Так… стоп! Я не хочу бути на місці чергової іграшки, бо маю намір залишитися на своєму.

— Домовитись не вийшло? — Перекочуючи свій сексуальний баритон, вимовляє Дем'ян, опинившись поряд зі мною.

— З першого разу не вийшло. А ти вже наговорився з нареченою багаторазового використання? Ви, напевно, маєте членство в клубі «Вживані сто п'ятсот разів»? — тихо гарчу у відповідь, не обертаючись до нього.

— Перед тим, як піти танцювати з черговою красунею, Макс, мабуть, встиг тебе покусати? — хмикає Дем. — Може, ми теж підемо погоцаємо, плюнемо на все, розслабимося та покажемо, як треба запалювати? Мене трохи хвилює ця войовничість на твоїй симпатичній мордочці. Піти попередити офіціантів, щоб прибрали всі гострі предмети та замінили скляні келихи на паперові стаканчики? Ясю, видихни, — обережно чіпає мене за руку, ніби перевіряє температуру праски.

— Майже рік тому після уроку поцілунків ти сказав, що між нами нічого не вийде, бо ти не звик зберігати вірність. За цей час щось змінилося? — нагороджую його прискіпливим поглядом.

— Клас, Максим змився, і ти вирішила відігратися на мені. Котику, у тебе істерика? Сексом потрібно займатися, щоб настрій був кращим. Так, останнім часом дещо змінилося. Більше не горю бажанням розпорошуватися на короткі зв'язки. Раптом захотілося стабільності разом з тією, хто мене розуміє, кому потрібний я, а не мої накопичення. Якщо тобі тут не подобається, давай звалимо, але не треба зривати на мені злість. Я такого не заслужив.

— Вибач. …Не знаю, що на мене найшло, — видихаю, здуваюся, на якусь мить знову відчувши себе вразливою та беззахисною. У світі, де правлять самовпевнені харизматичні самці-хижаки, важко відстоювати свої принципи. — Схоже, що після моєї розмови з Яворівським мій борг став безрозмірним.

— Він злиться... тому що досі ревнує тебе до мене, — зітхає Дем, який не вміє на мене ображатися, за що я його і люблю. — Ходімо потанцюємо, а потім подумаємо, як ми зможемо викрутитися. Зроби вибір та відпусти ситуацію. Або ти стоїш тут набундюченою колючкою, або кайфуєш зі мною під музику.

— Вибираю другий варіант, — усміхаючись, легенько його штовхаю. Цей жест зрозуміє тільки Дем, він знає, що таким чином я вибачаюсь за грубість, я й справді трохи перегнула, а все тому, що головний архітектор розбудив у мені фурію.

Мої припущення виявилися вірними — Дем'ян офігенно танцює. Ну хіба може звабник такого рівня танцювати посередньо, ні, він неповторний в усьому. І танцювати з ним одне задоволення, почуваєшся зіркою, єдиною, бажаною... Ось тільки в глибині душі мене гризе почуття, що я не зможу дати Дему того, що він хоче.  

Одного разу, я чомусь у цьому дуже впевнена, його шалено покохає неймовірна дівчина і ці почуття будуть взаємними. Хочу, щоб Дема щиро обожнювали, щоб для когось він став незамінним та безумовно коханим.

— Крихітко, поїдеш завтра зі мною до лікарні? — шепоче Дем, притискаючи мене до себе в повільному танці. — Хочу, щоб ти теж побачила малюка і цю дівчину.   

— Звичайно, сходимо, — відповідаю не замислюючись, щиро бажаючи його підтримати і побачити на власні очі тих, хто своєю появою наче підмінив нашого Демона.