Глава 8. Ставка на Богиню

Ну це я вирішила уникати Артема. У нього, очевидно, були протилежні плани.

Наступного дня він чекав мене в коридорі після першої пари. Він був не нав’язливий, перерву провів зі мною. Після другої пари він знову чекав мене в коридорі, а ще після третьої. Короче Артем став моїм супутником на кожній перерві.

У якийсь момент я вже почала підозрювати, що він не студент, а частина інтер'єру університету, наприклад як батареї. 

Але найдивніше було інше. Він чудово вловлював мій настрій. Якщо я виходила з аудиторії втомлена, він не ліз із черговою пропозицією побачення чи жартами,  він намагався підтримати: 

— Бачу пара пройшла важко. Хочеш шоколадку?

— Так.

— А обійми?

 — Не нахабній.

 — Я лише уточнив межі. — і засміявся.

Одного разу після лекції я вийшла настільки виснажена, що навіть не мала сил його послати.  Артем простягнув мені стаканчик.

— Тримай.

— Що це?

— Кава.

— Звідки ти знаєш, що я хочу кави?

— Після загальної хімії завжди треба кава.

— О, так. Склалося враження, що викладач намагався своїм голосом нас приспати.

Я забрала стаканчик.

— Дякую.

— Звертайся ще.

— Ти жрозумієш, що це не означає, що я відчуваю симпатію до тебе.

— Знаю.

— І  на побачення з тобою я не піду.

— Знаю.

— І на «ти» переходити не буду.

— Це теж знаю.

Я примружилася.

— Є щось, що ти не знаєш?

— Хімію.

— Це взагалі то хімічний факультет. 

— Знаю, тому і страждаю.

З ним легко, настільки, що я поступово починаю звикати до його постійної присутності.

Звісно, про романтичні стосунки я не думаю, але дружити можна було б. Тим більше Артемне такий дурень, як спочатку мені здалося.

Після математики я вийшла засмучена. Предмет виявився вищим за мій інтелект, бо деякі формули я не розумію, від слова зовсім. Артем одразу це помітив.

— Що сталося?

— Математика.

— Зрозуміло.

— Ні, не зрозуміло.

— Що тобі не зрозуміло?

— Все.

— Це багато, але можу допомогти.

Я глянула на нього.

— Ти?

— Я.

— Ти взагалі хто?

— Відмінник.

— Ти?

— Чому всі так дивуються?

— Бо ти весь час у коридорі стирчиш, а не на лекціях. 

— Це не заважає мені добре вчитися. Серйозно, можу позайматися з тобою.

— Ти зараз пропонуєш мені репетиторство?

— Так.

— Себе? —   похитала головою. — А це не привід затягнути мене на побачення?

 — Ні. Це буде консультація, з кавою після.

 — Звучить підозріло.

Він засміявся.

— Ти складна.

— Життя навчило  читати дрібний шрифт .

— До речі, українську можеш іноді пропускати.

Від несподіванки я аж зупинилася.

— Що?

— Викладач нормально ставиться до пропусків.

— Звідки така інформація?

 — Ну, все-таки до шостого курсу я якось довчився.

— І як воно працює?

Він нахилився до мене й тихо сказав:

— Пляшка коньяку.

Я витріщилася на нього.

— Що?!

— Кажу, викладач дуже гарно закриває очі на пропуски, якщо на столі з'являється пляшка коньяку.

— Артеме!

— Що?

— Я прийшла сюди вчитися.

— Я ділюся корисною інформацією.

— Ага і вчиш як прогуляти пари. Багато таких лайфхаків ще знаєш?

 — Ще є трохи, але бачу ти до них ще не готова?

Я розумію, чого хоче Артем. Нахабний студент, якому сподобалася старша жінка. Фліртує, жартує, намагається мене вразити. 

Я дозволяю йому це робити, бо мені, жінці після розлучення,  приємна його увага. 

Ми можемо стати гарними друзями, думала я.

А вже за  кілька хвилин я сиділа в кабінці чоловічого туалету й слухала розмову трьох малолітніх ідіотів.

Інакше їх назвати я не могла.

Як я там опинилася? Дуже просто. На лабораторній з хімії я примудрилася розлити реактив. Нічого страшного не сталося, але руки треба було терміново вимити.

Поряд із лабораторією був чоловічий туалет. Жіночий — десь поверхом вище. Але блукаючи коридорними лабіринтами  університету я знала, що це може бути і не так. Якщо буду шукати  жіночий, то знайду його десь після того, як реактив намертво приклеїть  до моїх  пальців.

Тому вирішила скористатися чоловічим.

Логіка була залізна: під час пари там, напевно, нікого не буде.

Майже помила руки, коли почула, як відчинилися двері. В цей момент забула, що я доросла жінка і мені нема чого соромитися. 

Зробила єдине, що спало на думку —   сховалася у кабінці. 

Через кілька секунд зайшли хлопці, спочатку я почула двох.

— Та відкривай вікно.

— Сам відкрий.

— Ти відкривай, я сигарети дістану.

Я заплющила очі, судячи зі звуку запальнички, швидко вони не підуть. Сиділа тихо. як мишка.

Спочатку говорили про якусь машину,  про викладачів. Далі тема плавно перемістилася на дівчат.

— Цього року першокурсниць більше, — сказав один.

— І нормальні такі, — відповів другий.

— Є кілька дуже навіть.

Я слухала одним вухом, поки не почула:

— Є й цікавенькі.

— Які?

— Ну, доросла тітонька.

Я завмерла.

 — Ти про ту кралю з бомбезними сідничками і трохи дорослим обличчям?

 Я мало не вдавилася повітрям.

— А про кого ще?

— Цікаво, що вона тут забула.

— Може, вирішила молодість повернути.

— Артем точно знає.

Я вже не просто слухала, сиділа нерухомо, боячись навіть дихати. Через деякий час почула знайомий голос.

— Що саме?

Всередині неприємно стиснулося, це ж голос Артема. 

— Та твоя доросла першокурсниця.

— Іванна?

— Ага. — коротка пауза.

— Цікавий екземпляр, — сказав Артем.

Я заплющила очі.

Значить, екземпляр? Запам’ ятаю.