РОЗДІЛ 29. ЗАЛІЗНІ ШАФКИ, БАС ТА ГОЛОД

Гордій

Бас бив у підлогу так, що дрібні краплі конденсу на моїх черевиках починали вібрувати.

Я ненавидів ці вечірки. Ненавидів запах дешевого пива, змішаного з солодкими енергетиками і парфумами. Ненавидів, як тіло натовпу притискало мене до стіни, змушуючи стояти в незручній позі вже третю годину. І ненавидів те, що я тут взагалі опинився.

Я не любив тусовки футбольної команди. Вони були гучними, пихатими і завжди закінчувалися тим, що хтось розбивав вікно або блював у клумбу. Але сьогодні я стояв у кутку розваленого студентського бару, тримаючи в руці пляшку води, яку так і не відкрив, і дивився лише в один бік кімнати.

Туди, де стояла Неля.

Вона не мала права виглядати так сьогодні. Це було просто несправедливо. Зазвичай вона ховалася в своїх безрозмірних світшотах, у джинсах і тих самих шкарпетках з авокадо, які стали для мене чимось більшим, ніж просто дивним елементом гардероба. Але сьогодні Кіра, мабуть, вирішила провести над нею експеримент. На Нелі була проста чорна сукня з тонкими бретелями, яка відкривала ключиці і облягала талію так, що мій мозок періодично відключався, забуваючи, як працюють легені. Її волосся було розпущене, темними хвилями падаючи на плечі, а в тьмяному світлі неонових ламп її очі здавалися майже чорними.

Вона виглядала дорослою. Небезпечно дорослою.

І, звісно ж, усі чоловіки в цьому приміщенні це помітили.

Моя щелепа стиснулася так сильно, що заболіли суглоби. Я відслідковував погляди, які чіплялися за неї, і відчував, як усередині прокидається щось темне, тваринне і абсолютно неконтрольоване. Я казав собі, що це просто власницький інстинкт. Що це через те, що ми «разом». Що я маю захищати її імідж, бо мій контракт зі Штормом досі висів на волосині.

Але це була брехня. Собі самому.

Мені було байдуже на контракт. Мені було байдуже на Шторма. Я просто хотів стерти з її обличчя ту ввічливу, напружену усмішку, яку вона зараз дарувала ідіоту в розстібнутій сорочці, що стояв надто близько до неї.

Тревіс. Капітан футбольної команди. Хлопець, чиї м'язи були більшими за його інтелект, і який звик, що досить просто посміхнутися і торкнути дівчину за талію, щоб вона розтанула.

Він щось їй казав, нахиляючись так близько, що його подих, мабуть, торкався її шкіри. Неля знизала плечима, відводячи погляд убік, і зробила крок назад, намагаючись збільшити дистанцію. Але Тревіс лише розсміявся і зробив крок вперед, скорочуючи простір між ними. Його рука ковзнула по спинці її стільця, а потім, зухвало і впевнено, лягла їй на стегно.

Щось у моїй голові клацнуло. Звук був тихим, але він перекрив собою бас, музику і шум натовпу.

Я відштовхнувся від стіни.

Натовп розступався переді мною сам собою. Хтось випадково торкався мого плеча і одразу відсмикував руку, ніби обпікшись. Я не бачив нікого. Мій зір був зафіксований на руці Тревіса, яка все ще лежала на нозі Нелі. Вона напружилася, її пальці міцно стиснули ніжку келиха з дешевим вином, але вона не відштовхнула його. Вона була занадто вихованою. Занадто боялася конфлікту в місці, де зібралися три десятки п'яних спортсменів.

Я дійшов до їхнього столика за три кроки.

— Вона сказала «ні», — мій голос пролунав тихо, але в ньому було стільки холоду, що Тревіс, мабуть, відчув, як по його хребту побігли мурашки.

Футболіст підняв на мене погляд, і його самовпевнена усмішка трохи похитнулася. Він знав, хто я. Він знав, чим закінчуються суперечки з хокеїстами, особливо коли вони не в гуморі.

— Вейне, — Тревіс прибрав руку, але зробив це повільно, демонструючи, що йому все одно. — Ми просто спілкуємося. Твоя дівчина не проти.

Він подивився на Нелю, чекаючи підтвердження. Вона підняла на мене очі. У них не було страху. Була лише втома від цієї ситуації і ледь помітне здивування від того, як швидко я з'явився.

— Я йду, — сказала вона тихо, але твердо, ставлячи келих на стіл. Вона встала, і я побачив, як Тревіс знову потягнувся до неї, щоб «галантно» подати їй руку.

Я не дав йому закінчити рух. Я просто встав між ними, відгороджуючи Нелю від нього своїм тілом. Мої плечі були достатньо широкими, щоб повністю закрити їй огляд на цього ідіота.

— Вона сказала, що йде, — повторив я, дивлячись Тревісу прямо в очі. — І наступного разу, коли ти підійдеш до неї ближче, ніж на метр, я зламаю тобі щелепу так, що ти будеш їсти через трубочку до кінця сезону. Зрозумів?

Тревіс ковтнув слину, його погляд метнувся до моїх кулаків, які я навіть не намагався ховати. — Та заспокойся, Вейне. Я просто...

— Йди.

Він не став сперечатися. Він підняв руки в здавальному жесті і відступив, розчинившись у натовпі.

Я не дивився на нього. Я повернувся до Нелі. Вона стояла, притиснувши до грудей маленьку вечірню сумочку, і дивилася на мене знизу вгору. Її груди часто піднімалися і опускалися.

— Гордіє... — почала вона, і в її голосі пролунали нотки роздратування. — Тобі не потрібно було влаштовувати сцени. Я могла сама відшити Блейка.

— Тревіс, — машинально виправив я, хапаючи її за зап'ястя. Її шкіра була гарячою. — І я не влаштував сцени. Я просто попередив. Ходімо.