Частина 12 — Все закінчилось?

Наступного дня Єремій та Агнеса вже прибули до станції Ясиня, звідки починалась їхня подорож. Вони завітали до сусіднього села, де розпитали про можливість залишити у них свої речі на деякий час, пропонуючи в замін все, що б могли попросити господарі. Одна сім'я погодилась зберегти речі друзів на деякий час просто так, невелика то поміч. Подякувавши, друзі відправились у похід. Де ж була Нера? Вона, обравши найсильнішого з двох, звалила своє чотирьохкілограмове брюшко на наплічник Єремія, бо аристократки пішки ходить не будуть.

Сьогодні у планах друзів було пройти пару кілометрів вгору і дійти до одного струмочка, де і залишитись на ніч.

Хлопцю не дуже пощастило, він мало того, що ніс із собою кішку, так ще й Агнеса змусила його взяти приладдя для рисування, бачте "хочеш навчитись, вчись кожен день". Але хоч Єремію і доводилось нести із собою багацько речей, він був зовсім непроти, йому навіть подобалось.

Під вечір друзі дійшли до місця призначення — лісочок із струмочком. Там розбили табір. Щоб зекономити місце, Агнеса запропонувала купити лиш один намет, для двох. І місце справді було збережено, туди помістилась їжа на кілька днів уперед. Здебільшого це була локшина швидкого приготування. Тому друзі поставили один намет, у який одразу ж залізла Нера, розпалили багаття, нагріли там воду на локшину, а вже заваривши її почали розмову.

— Агнесо, я приїхав у Карпати, сподіваючись побачити гори, але за сьогодні я їх бачив тільки за вікном у потязі, але вони були так далеко, що я їх і розвидіти не міг, — засмучено мовив Єремій.

— Ми тут більше ніж на три місяці, подивишся на свої гори, не хвилюйся.

— Я не хвилююсь, просто трохи засмутився, я скоріше в лісі, ніж у горах. Хоча це струмок досить милий, — хлопець подивився у сторону водойми: куди ми завтра підемо?

— Підійматимемось вгору. Поряд гора Чорна Тиса — можна туди. По дорозі будуть і готелі.

— Чорна Тиса... Я за!

— Куди ти дінешся...— посміхнулась Агнеса.

Єремій посміхнувся разом із дівчиною і продовжив їсти свою локшину, як раптом Агнеса додала:

— Завтра прокидаємось о третій.

Хлопець аж підскочив!

— О котрій?! Чому так рано?!

— Щоб більше пройти, а ти що думав? До речі, ти дорисував своє купе? Я так і не побачила остаточний рисунок.

— Як ти так змінюєш тему? Так, дорисував, зараз покажу.

Здивований хлопець дістав із наплічника альбом і простягнув Агнесі.

— Ну як?

— Вже краще. Але...

— Що але? — знов засмутившись питає Єремій.

— Але тепер твоїм завданням буде малювати сосни.

— Як пов'язані сосни і архітектура?

— Думаєш соснові дошки не із сосен робляться?

— Так, але я про живі сосни, як вони пов'язані із будівлями?

— Завтра покажу. Не хвилюйся, пішли спати.

Наступного дня, точніше ночі... чи як краще сказати? Друзі прокинулись о третій, зібрались і вирушили у дорогу вже коли почало світати. Через деякий час Агнеса показала на дерева:

— Ти ж розумієш, що сосни, що знаходяться далі від тебе, здаються меншими?

— Так, справді...

— Закон малювання — те що знаходиться далі — те зменшується. Зрозумів?

— Значить, у рисунку із купе у мене погано вийшла перспектива і тепер, у покарання я змушений малювати ялинки?

— Саме так.

Через годину друзі дійшли до місця, звідки добре було видно гори і сонце, що тільки-тільки вирішило визирнути із-за них. Це так дивовижно... Гори. Що спадає на думку, коли ми говоримо про гори? Якась одна-однісінька гора, як із дитячого малюнку? Але це зовсім не так. Карпати були схожі на хвильки, і ось тут, під ногами, розкинулась зелена яскрава трава, а піднявши очі можна було побачити вже темних зелених велетнів, які все далі і далі ставали синішими, все більш схожими на небо. Гори були дивовижними, вони захоплювали своєю могутністю і величчю.

Промені сонця грали із росою, сліпили очі, гори надихали своєю красою, а друзі йшли вперед, насолоджуючись краєвидами.

Все життя це мить, а мить — життя...

— Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся і серед мрій і забуття...!

— Може ти буде йти, а не читати вірші? — сердито мовила Агнеса Єремію, який раптом вирішив розказати вірша.

Вже минула пара днів і друзі, хоч і часто зупиняючись, вже ставали все ближчими до Чорної Тиси, точніше вони підходили до готелів, де планували залишитись на кілька днів, щоб поповнити запаси їжі та енергії. Нера теж сильно втомилась — нелегка це праця, на ранці Єремій спати.

Друзі дійшли до одного з готелів і взяли там номер, заселились і прийнялимь відпочивати. Усу, окрім хлопчини, він змушений був рисувати. Сосни вже давно були готові, зараз же він займався проєктуванням готелів, а їх було багацько, тому Єремій міг обрати будь-який, який був би йому до смаку. З кожним разом Єремій все більше і більше удосконалював свої навички, не залишаючи і Агнесу байдужою до його робіт.

Через кілька днів, відпочивши, друзі знов вирушили у дорогу до Чорної Тиси. Вони вирішили провести на вершині цілий день, а потім знов спуститись до свого готелю. Милуючись видом з вершини гори, друзі почали розмову.

— Знаєш, Клава вирішила переїхати і казала, що запросить нас на своє новосілля, але ми поїхали раніше. Вона телефонувала мені вчора, була здивована нашій поїздці.

— Типу ти не здивована, — сміючись мовив Єремій.

— Це було одне з моїх кращих рішень.

— Навіть якщо тобі доводиться тягати мене із собою?

— Зате мені не самотньо одній, зі мною ти і Нера.

— Ну звісно, якби не я, то її б ти сама носила усюди.

Навіть зараз кішка була з друзями. Вона далеко не відходила, але теж встигала насолоджуватись природою, їй подобалась зелена і довга трава, а також усілякі комашки, за якими вона могла довго спостерігати. Це було справді місце сили, просто прекрасне місце сили для друзів. Можна було наповнитись позитивною енергією і справді відпочити. Агнеса та Єремій вже кілька разів ночували у палатці посеред дикої природи, у лісі. Їм було зовсім не м'яко лежати усередині, але вони нарешті засинали, одразу засинали. Їм нарешті не снилися сни...