Частина 10 — Безпомічність

Зранку колеги відправились на роботу. Єремій був у хорошому настрої, бо сьогодні на нього чекала заробітня плата, а може і премія?)

Але щойно вони прибули на роботу, колеги дізнались про "сюрприз". До Агнеси підійшла збентежена секретарка.

— Проєкт не затвердили, — каже вона звівши брови у трикутничок.

— Що? — спитала Агнеса.

— Проєкт не...

— Список матеріалів повинен був отримати мій дозвіл на надсилання сьогодні. Вчора у мене був вихідний. Проєкт не готовий.

— Але ж...

— Де Олег Вікторович?

— У кабінеті...

Почувши місцезнаходження директора, Агнеса попрямувала туди, за нею послідував і Єремій.

— Але він із замовником! — кричала секретарка у слід, але вже було пізно.

Дівчина вторглась у кабінет директора. Цей пузатий був на місці, замовник теж присутній. Ще й Павло, головний архітектор у цьому проєкті.

Агнеса безцеремонно зайшла у кабінет і повільно та граційно підійшла до столу, за яким сиділи ці троє.

— Вийди, хто дозволив тобі вдертись буз стуку до мого кабінету?! — наказав розлючений директор.

— Проєкт. Мені потрібно з Вами поговорити про проєкт.

— У мене зустріч, поговоримо після.

— Зустріч із замовником, з яким працювала я і зустріч із архітектором із моєї команди? — спитала Агнеса не рухаючись із місця.

Єремій стояв за дверима, зібравши біля себе й іншиї робітників, яким було цікаво послухати, що ж там відбувається.

— Ну хочеш поговорити, говори тут.

— Проєкт не був готовий до затвердження, я не...

— А де ти була? Вчора і позавчора до тебе неможливо було додзвонитися, що ти робила? Чим ти так була зайнята?

— У мене були вихідні, я мала право не працювати, чи не так?

— Поки ти не працювала, виявилось, що дехто хоче забрати кошти нашого замовника Григорія Тарасовича собі у кишеню. Не знаєш, про кого я?

Агнеса нерозуміюче прищурила очі. Олег Вікторович продовжив:

— Якби Павло і наші бухгалтери не перевірили перелік матеріалів... як би я зрозумів, що ти мене водиш за ніс?

— Воджу за ніс?

Директор кинув на стіл папірці, це чернетки Агнеси із переліком матеріалів і вартістю, вона складала їх разом із Петром кілька днів тому, але...

— Вартість і матеріали не збігаються. Я перевіряла кілька разів, деякі матеріали навіть...

— Вчора ти затвердила ці матеріали.

— Як би я змогла?

— На пошту. Тобі Павло кинув їх на пошту і отримав твоє підтвердження.

— На пошту?

— На ТВОЮ пошту. Тільки потім Павлом був перевірений перелік матеріалів. Купа помилок. Нам доведеться починати проєкт майже із початку, бо тепер ясно, чим ти займаєшся. Ти одна з кращих архітекторів у цій компанії, я думав, що ти впораєшся із завданням керівника проєкту. Але тепер зрозуміло, що ти просто перекладала обов'язки на свою команду, а сама займалась вихідними. Я передаю проєкт під керівництво Павла. Тепер він куратор. Ти можеш бути вільна.

Агнеса постояла пару секунд мовчки, потім спитала:

— Що значить вільна?

— Шукай іншу компанію для роботи.

— Ми навіть не розберемось, що сталося? Я не підтверджувала список матеріалів на пошті.

— Це справа життя і смерті, а ти ще намагаєшся мені щось тут розібратись?! Ти звільнена! Твій помічник також. Даю вам змогу написати "звільнилися за власним бажанням". Це моє останнє слово.

На кріслі зліва від Агнеси сидить задоволений Павло. На кріслі справа від дівчини сидить розлючений і збентежений замовник, який навіть не розуміє, що трапилось.

Директор відкриває вкладку із електронними листами на своєму ноутбуці, повертає до Агнеси і дівчина може чітко побачити "своє" підтвердження. "Своє"...

— Хочеш ще щось сказати?

— Коли можна написати прохання про звільнення?

— Після цієї зустрічі, а тепер вийди! Очі мої воліли б тебе не бачити!

Агнеса мовчки вийшла із кабінету і зустрівшись поглядом із Єремієм, що стояв на виході, попрямувала до свого робочого місця.

— Ну що? Я тільки крики зміг почути. Що означає "проєкт не затвердили"?

— Нас звільняють, напишемо "за власним бажанням" після зустрічі.

— Що?! — у паніці питає Єремій: Як так сталося? Що він сказав? Як звільнено? Що ми не так зробили?

Агнеса увімкнула свій ноутбук і спробувала зайти на пошту, але нічого не вийшло. Це означає лиш одне — злом.

— Мою електронну пошту зламали. Від мого імені було надіслано підтвердження проєкту, матеріалів. Але матеріали, вартість і усі інші дані не співпадають. Вина впала на мене, я повинна була за цим слідкувати і редагувати усе...

— Але ж ми могли переробити...

— Неправильно підібрані матеріали можуть в результаті коштувати життя. Думаєш чому ми шукаємо їх лиш після того, як отримаємо дані від геодезистів? Є ґрунт, на якому і дошки не можна поставити, не те що готель. Якщо неправильно все зробити, споруда обвалиться і це може коштувати життя.

— Але ж ми не винні, Ви не винна, ваш пошту хтось зламав.

— Директор не хоче у цьому розбиратись, просто збирай речі.

— Плакала моя зарплата! Як же так?! Ви навіть не спробуєте пояснити?!

— На скільки реалістично це виглядає? Кому потрібно було зламати мою пошту і звідти надіслати підтвердження?! — розлючено питає дівчина.

— Та кому завгодно!

— Але хто в це повірить?

— Будь ласка, спробуйте, навіть мене звільнять!

Агнеса промовчала у слід і продовжила збирати речі зі столу.

Того дня вони написали прохання про звільнення і обидва залишились без роботи. Єремій так і не отримав свою заробітну плату, а одже і не міг заплатити дівчині і переїхати у свою орендовану квартиру. Хлопець знов шукав варіанти праці на усих можливих сайтах. Агнеса ж закрилась у кабінеті.

Вже було досить пізно, у квартирі темно і лиш з кімнати, де була дівчина, видно промінчик світла. Єремій підійшов ближче і постукав у двері. Агнеса не відчиняє.

"Може вона знов у навушниках і не чує?"

Єремій обережно відчинив двері і зайшов до кабінету. Знов ця невеличка пуста коморка. Хлопець підійшов до дівчини, вона сиділа спиною до нього і не бачила, як він зайшов. Агнеса працювала над чимось, схоже, це готель. Справді. Єремій знов слідкував за кожним її чітким рухом і не міг відвести погляд. Чомусь, у такі моменти, його серце навіжено билось у грудях і він не знав, що коїться. Цей стан такий неприємний, єдиний вихід це вийти із кабінету і більше не дивитись на працю дівчини, але Єремію це подобалось. Він хотів позбавитись від цього відчуття у грудях, але ноги не слухались і стояли на місці, очі теж дивились тільки на папір, на якому раз за разом з'являлись все нові і нові штрихи.