Розділ 12

Будильник дзвенів дуже довго, перш ніж його вдалося вимкнути. Джеймс потягнувся до пристрою і, не відкриваючи очей, впустив його на підлогу. Невидячим поглядом він дивився в стелю і лежав так не менше хвилини, перш ніж до нього дійшло, що він знаходиться у своїй кімнаті.

І тут спогади про вчорашній день наринули на нього, проганяючи сонливість. Серце з шаленою швидкістю застукало в грудях, а кров у венах раптом стала надто гарячою. З кожним кадром, що ожив у голові, накочувала нудота, раптом стало гидко і холодно. У чавунній голові запульсував біль.

Рука ковзнула по ковдрі, Джеймс намацав аркуш паперу і підніс його до очей. Записка. Дрібний рівний почерк уперто двоївся в очах. Різко сівши в ліжку, він одразу відчув, як запаморочилося у голові. Нарешті, він зміг прочитати:

Твій батько, Том і Пітер на похороні, вони в безпеці. Подзвони матері, хай у жодному разі не виходить на зв'язок з Ентоні - придумай, що їй сказати.

Для всіх ти впав зі сходів у себе вдома, і якщо сильно болітимуть груди або голова, випий болезаспокійливе на тумбочці праворуч. Зараз у тобі надвелика доза морфію, але незабаром його дія закінчиться. У голові може трохи паморочитися, так що веди обережно.

Якщо будильник уже продзвенів - тобі час збиратися на заняття. Решту поясню трохи пізніше.

П.С. Не забудь зателефонувати матері!

- Груди чи голова, - пробурмотів Джеймс, вчитуючись у текст. - А якщо болить і те, й інше? Випити дві пігулки?

Він перечитав записку ще раз, краєм ока помітив на тумбі затишну помаранчеву баночку з великими білими пігулками, і торкнувся своєї потилиці. Там тягнувся вузенький шов, сантиметрів зо два-три. Ось чому голова так моторошно пульсувала і боліла. То був не сон. Йому справді дісталося вчора. Улюблена бейсболка знову опинилася на його голові.

- Наче й не розлучалися, га? - промимрив Джеймс своєму зблідлому відображенню в дзеркалі.

Він прикинув шанси: чи він дійсно збожеволів, адже все, що сталося вночі, просто не могло бути правдою, або ж… Ні, про це краще не думати.

Вирішивши не морочитися з приводу божевільних видінь після падіння зі сходів (хто знає, може, він справді впав і тепер марить під дією сильного анестетика), Джеймс оглянув кімнату. Тут все виглядало як і раніше. Розкидані речі на стільці біля вікна, незачинена шафа, напівтемрява через задернуті фіранки.

Так, а за шторами маніяк, похмуро подумалося йому.

Стільниковий Мері перебував у режимі голосової пошти. Джеймс залишив їй два повідомлення, але не уявляв, що скаже матері, коли та передзвонить. Він сам не розумів, що відбувається. Вирішивши, що дзвонити втретє щонайменше безглуздо, Джеймс відкинув телефон подалі від себе і завмер. Текст записки раптом здався йому дурістю, злим жартом. Хтось просто бридко пожартував з нього.

Потираючи ребра і борючись із запамороченням, Джеймс вибрався з ліжка. Він подумав про те, що падіння зі сходів могло викликати провал у пам'яті, адже він зовсім не пам'ятав, щоб він заряджав свій стільниковий. Чи коли йому накладали шви.

Йому довелося змусити себе не думати про це. Від цих неспокійних думок, що дрейфували в голові, без відповіді ставало тільки гірше.

Вдома нікого не виявилося. Рідні стіни раптом здалися йому ворожими та давили. Йому зараз не завадила б компанія. Джеймс поспішив на повітря. Мотор улюбленої Інфініті звучав заспокійливо. Джеймс вів автівку ніби на автопілоті і все ж таки помітив, що дорога перетворилася на суцільну брудну калюжу. Уночі пройшов дощ. Йому не варто було сідати за кермо після стільки болезаспокійливих.

Небо затягнуло хмарами, в яких не було жодного проблиску, вітер посилився. Але це свіже повітря тримало його у свідомості.

Він дістався школи і припаркувався біля самого виїзду. Мотор слухняно затих. Почекавши з хвилину, Джеймс вийшов з авто, і відразу вступив у калюжу.

- Чорт забирай!

Хто б ще міг так успішно розпочати свій день? Він таких не знав. Джеймс розвернувся і завмер, в роті раптом пересохло, а серце забилося з потрійною швидкістю, поспішно розносячи невідоме до цього моменту відчуття по венах.

- Добрий ранок, - продзвенів такий улюблений, бажаний голос зовсім поруч. Ось вона. Те саме обличчя, очі й губи, бліді, що шепотіли його ім'я. Але це не могла бути вона. Бо вона ж покинула місто і його.

Джеймс дивився на дівчину недовірливо: чи могло нічне видіння бути правдою? Він продовжував дивитися, але не відсахнувся. Адже це просто нічний кошмар. Він впав зі сходів і вдарився головою. Ще одне важке зітхання. Крихітний шов під бейсболкою раптом ніби розжарився.

- Хіба?

- Мені слід було підписати записку, - припустила Елінор і посміхнулася одними куточками губ. Джеймс похитав головою, ледве приховуючи подив за слабкою усмішкою.

- Нічого страшного, я все одно нічого не зрозумів, тож можеш не турбуватися.

Піднявся легкий вітерець і доніс йому такий знайомий запах, свіжий і п’янкий. На мить Джеймс припустив, що він все ж таки не спить. Елінор дивилася прямо йому в очі, не намагаючись уникнути його погляду. Напевно, вся справа в травмі, від морфію бувають видіння і гірше. Потрібно просто намагатися не думати про неї і врешті-решт вона зникне.