Розділ 7

Двері автівки відчинилися і Френк вмить витяг Джеймса назовні, в одну секунду поставивши на ноги. Ще секунда і Джеймс вже стискав свої милиці. Його трохи каламутило від швидкості, з якою його переміщали в просторі, і він неголосно спитав борючись з запамороченням:

- А чи не можна рухатися якось повільніше?

- Не звикай до ніжностей.

Джеймс роздратовано озирнувся. Мало йому було що ці двоє влізли в його сон і пересувалися в ньому з неймовірною швидкістю, так у цьому дурнуватому сні він ще й на милицях.

Перед Джеймсом височіла червона цегляна будівля з вежею, що вінчала гострий дах. Високі вікна зяяли в темряві порожніми очницями, від чого будівля здавалася йому лиховісною. Але все ж таки знайомою.

- Ми й справді у Філоматі. - Джеймс недовірливо примружився, обвів очима порожнє нічне паркування перед музеєм, і незграбно завмер на місці. - Прокинься, прокинься, Джеймсе, - прошепотів він собі.

- Тобі допомогти?

Елінор підійшла ближче і в грудях Джеймса щось болісно стислося. Він опустив погляд всього на мить, доки не минув біль. Тонка рука обережно поправила бейсболку на його голові.

- Я ж не збожеволів? - розгублено перепитав Джеймс. - Ми правда у Філоматі? Я думав, це просто жарт такий.

- Ми дійсно у Філоматі, Джеймсе.

- Мене досліджуватимуть?

В очах Елінор затанцювали бісенята.

- Подивимося на твою поведінку. 

Френк йшов трохи попереду, але Джеймс все одно почув ці його слова.

Джеймс не дуже добре справлявся з милицями, так що рухалася процесія неймовірно повільно, як відмітив Френсіс з неприхованим роздратуванням. Елінор знову запропонувала допомогу, але Джеймс поспішно відмовився, радіючи що в темряві не так помітно що він залився фарбою по самісінькі скроні, і відразу змінив тему.

- Ця Рада... Вони типу…захищають таких як я?

Джеймс не хотів, щоб у його голосі чулася паніка, але не був упевнений, чи вдалося йому придушити схвильовані нотки.

Елінор зам'ялася на секунду.

- Члени Ради П'ятьох звуться хранителями. Вони охороняють світ Тіней, наш світ. Охороняють від мисливців за головами, як-от Дарко, від міжусобних війн, від загрози бути розсекреченими смертними. Роботи у них вистачає.

- Ти говоритимеш із Головою Ради та його радниками. Сьогодні вночі вони всі у місті. Заради тебе, - втрутився у розповідь сестри Френк.

- Голова Ради - цей Арій Картер, так? Це ж його дочку вбили у січні?  - перепитав Джеймс.

- Так, Алінель Картер стала однією з жертв мисливців.

- І якщо ці хранителі не впораються, то мене також уб'ють?

- Ми нікому не дозволимо тобі нашкодити. Я буду поряд, - видихнула Елінор на одному подиху і, схаменувшись, додала. - Поки ти сам не зможеш про себе подбати як мінімум.

- Це обнадіює, - Джеймс спробував усміхнутися і відчув як на обритій, здавалося, налисо потилиці, волосся стало дибки. - Шкода, що таких гарних хранителів, як ви, не було у тих, кого вбили в січні.

На цей випад йому не відповіли.

Процесія досягла входу. Це були звичайні подвійні білі двері. Френсіс дістав із кишені ключ.

- А я думав, у вас тут усюди... магія.

- Ти чекав, що я клацну пальцями і двері відчиняться, чи може мені варто пройти наскрізь? - Френк глузливо вказав на прохід. Джеймс знизав плечима і хмикнув.

- Були й кращі ідеї.

- Ти ж розумієш, що не маєш права розповідати будь-кому нічого з того, що ти тут сьогодні побачиш? - спитав Френк, перш ніж вставив ключа у замок.  - Та й ніхто не повірить.

Джеймс ледве стримався, щоб не фиркнути.

Двері відчинилися. Джеймс старанно застукав милицями по старовинному паркету, намагаючись надати своєму обличчю невимушений вираз. Френк насмішкувато пирхнув і пішов за ним. Елінор йшла попереду, вказуючи шлях.

- Світло могли б і ввімкнути.

- І привернути до себе додаткову увагу?

- Просто зізнайся, що ви економите не електроенергії.

Френк Арош тільки пирхнув. Компанія досягла дверей з позолоченим різьбленням і зупинилася перед ними.

- Ласкаво просимо у світ Тіней, Брістоуле. - Френк не стримав їдкого зауваження і постукав у позолочені двері тричі. Миттю пізніше одна зі стулок відкрилася.

- Франсуа Арош, Елеонор Еван-Грін і Джеймс Брістоул, - повідомив він і стулка закрилася. За кілька хвилин двері відчинилися і Джеймсові відкрилася простора, напівпорожня, ледь освітлена і дуже знайома зала. Джеймс побачив овальний стіл, трилику статую на ньому і багато стільців з високими вигнутими спинками. Він вже бував тут, у цій самій залі. Це місце снилося йому після тієї невеликої аварії.

- Хранителі вітають прибулих.

У півтемряві зали Джеймс перш за все роздивився старого з великою бородою, закутаного у складне багатошарове вбрання. Той сидів на чолі овального столу і від нього несподівано виходило слабке зелене свічення, ніби його перетримали під рентгенівськими променями. Це мабуть і є Голова, Арій Картер, подумки відмітив Джеймс. Старий тим часом грюкнув по підлозі вузлуватою тростиною і зала одразу освітилася сотнею свічок, так що Джеймс замружився. За столом виявилося багато інших осіб і тепер він зміг їх трохи розглянути.