Розділ 5

У Залі Ради панувала півтемрява, але щоб відчути напругу між присутніми, що зібралися в овальній залі, світло було не потрібне. 

М'яке світло люстри висвітлювалю тільки крихітне коло над круглим столом, де стояла сама лише бронзова статуетка з трьома обличчями. Світло не досягало стільців навколо столу, за яким вже влаштувалося п’ятеро осіб. 

Пролунало важке зітхання і неголосне клацання - і на столі з’явилася карафа з водою і кілька келихів. З півтемряви виринула зморшкувата рука в довгому червоному рукаві і притягла до себе келих.

Роздратований оксамитовий голос розірвав тишу, що панувала в залі, і рука з келихом здригнулася від його слів.

- Каліхоре, коли вже прибуде твоя друга половина? Я втомився чекати.

- Звідки мені знати, Олексію? Якби то була моя воля, я обрав би собі в радники когось іншого, та хіба мене хтось питав? Ні, - брязкітливим фальцетом відповів власник зморшкуватої руки.

В розмову втрутився третій голос, впевнений і спокійний.

- Олексію, будь спокійний, ця вертлява дупа скоро з'явиться.

Старий вирішив заступитися за свого помічника.

- Я впевнений, Халден зайнятий важливим …

Але його одразу перебили.

- Всі знають, чим він зайнятий, - цей голос був низький і глибокий, у його звучанні вгадувалася не стільки владність, скільки бажання запобігти сварки.

- Тебе не спитали, Колтоне, - озвався Олексій і подався вперед, за келихом. Розсіяне світло від люстри вихопило з темряви риси його обличчя. Шкіра обтягувала вилиці подібні до сухого тонкого пергаменту, безбарвні губи щільно стиснуті, і лише очі незважаючи на абсолютну їхню чорноту здавалися живими, помічаючи кожен рух у темряві. Довга кістлява рука з короткими вузькими нігтями міцно стиснула келих, лич зробив ковток і прикрив темними повіками страшні очі. По обличчю пробігла тінь.

У темряві відразу почулися короткі смішки.

- Сьогодні гарний день, чи не так, Олексію? 

Лич відставив келих убік.

- Свята вода, Колтоне. Як примітивно. Коли тобі набридне цей дурний прісний жарт? Щороку, те саме. Поводишся, наче дурне маля.

- Можеш складати календар, найближчих років тридцять-сорок я від тебе не відчеплюся.

Задоволений голос Колтона виринув із темряви слідом за своїм власником, смаглявою мало не до чорноти людиною з розпатланим, вигорівшим на сонці волоссям до плечей. У куточках очей з'явилися зморшки, він широко посміхався, виставивши напоказ білі зуби.  

- Раз на рік вже будь ласка, попий святої водички, може і звернешся до світла.

Холодний і спокійний голос знову долучився до розмови.

- Тільки йолоп може вважати ніби нам з цим потрібна допомога.

- О, Мартіне, може, теж відіп’єш? - гавкаючий сміх заглушив інших, але швидко стих. У темряві блиснула пластикова грань сонячних окулярів і насмішника знову поглинула темрява. Смаглявий Колтон обернувся на свого радника, Лероя, і хитнув головою, мовляв, не встрягай.

- Знову браття наші менші дотепничають, - промурмотів Мартін. - Колтон, навчи нарешті свого птаха манерам.

Чорноокий Олексій задоволено посміхнувся жарту свого радника, демонстративно відпиваючи з келиха. 

- Той, хто йде в темряві, не може звернутися до світла. І всім це чудово відомо, то в чому ж сіль жарту? У ідіотизмі, який повторюється?

Колтон озвався, подавшись вперед і широко посміхаючись. 

- Сіль жарту в тому, що ти щоразу забуваєш про нього, а я радий нагадати.

У розсіяному світлі з'явилося обличчя в обрамлені кучерів. Немиготливий погляд під широкими бровами буравив друїда. На повних гарних губах Мартіна Лютом завмерла крива посмішка.

- Я можу розпізнати святу воду, я, знаєш, її чую. Як і твій запах. Запах брудного та немитого тіла, Колтоне. Та й твоя пихата індичка тхне не найкращим чином, повір мені.

- Не сваритимемося, друзі, - подав голос старий Каліхор, але було вже пізно. Усі хто сидів за столом миттю скочили, готові вчепитися один одному в горлянки.

Злий вогонь загорівся в чорних очах Олексія, Мартін, що стояв поруч, випнув підборіддя, навпроти них височив Колтон: пальці з силою вчепилися у край столу, а стислі губи побіліли в приступі гніву. За ним стояв зовсім молодий юнак з коротким вугільно-чорним волоссям, очі приховані за темними окулярами. Олексій пирхнув, дивлячись на останнього. Той одразу явив усім присутнім абсолютно білі без натяку на зіниці очі. Хлопець був чи не на дві голови вищий за решту, він напружено вдивлявся в обличчя опонентів, готовий атакувати. На чолі столу метався старий Каліхор у яскраво-червоній мантії, марно намагаючись заспокоїти хранителів.