Хмари

- Новачок, борт АСК-17, капітан… - залишок фрази потонув в гулі. Він був останнім в черзі на реєстрацію. Жінка за стійкою явно збиралась перепочити кілька хвилин перед початком “другої хвилі”, тому і поспішала відправити останнього хлопця далі бюрократичним лабіринтом. Проте не сталося. Двері ліфту з тихим шелестом розсунулись ще до того, як вона договорила. Люди хлинули потоком, обганяючи одне одного. Вони всі поспішали, хтось мав свої побажання щодо борту, хтось просто поспішав внести бодай якусь ясність…

Його ж просто відтіснили, відігнали від стійки, лишивши на самоті розгублено дивитись на листок за направленням. На ньому було вказано лише номер борту, ім’я капітана було відсутнє. А те, що йому вдалось розчути в гулі голосів та тупотінні ніг, ніяк не вкладалось в голові. Бо хіба хтось стане називати капітана дирижабля “Мітенька”? Це віяло зайвим панібратством, чимось, що виставляти на показ просто не прийнято. Чи це просто якийсь дурний жарт?..

Його знову штовхнули й новачку довелось відійти. Останній з перших, такий собі найгірший з найкращих… він криво всміхнувся. Намагатись уточнити щось у реєстраторки, що і так відбивалась від десятка недавніх випускників, було справою не те щоб неможливою… проте обіцяла вона лише зайву втрату часу. А табло, на якому в черговий раз з шурхотінням перевернулись символи, змінюючи дані, ясно давало зрозуміти, що якраз часу у нього лишалось небагато. Борт АСК-17 відбував всього за кілька хвилин.

…що жодним чином не давало відповіді на питання як серед десятків людей, що копошились, мов мурахи, відшукати особу капітана. Проте проблеми заведено вирішувати послідовно. І в першу чергу варто було знайти потрібний корабель.

Його пропустили, навіть не глянувши на листок з направленням. Караульний тільки кивнув зі своєї будки, махнув рукою, мовляв, “проходь вже”. Подібний потік випускників Академії не був чимось раптовим, ця картина повторювалась щорічно. Один суцільний пекельний день для всіх. Як для співробітників станції, так і для самих випускників. Проте якщо одні з заходом сонця повертались додому, то інші ще до того, як світило зсунеться ближче до горизонту, відправлялись в напрямку, що був відомий лише їх новим капітанам. Що знову повертало до питання “Мітеньки”. Хлопець вилаявся. 

Пристань засліпила відблисками сонячного проміння на поверхнях. Жодна з них не була дзеркальною, інакше тут просто було б неможливо знаходитись. Проте навіть матові поверхні не були здатні поглинути все світло, що було пом’якшено хіба що призмами кольорових хмар. Хоча кольоровими їх так само робили промені світила, що відбивались і тисячі разів змінювали фарби в рамках всього спектру.  

Кораблі на їх фоні були відпочинком для очей. Вони зберігали бодай видимість постійного кольору. АСК-17, приміром, був сірим. Але лише до тих пір, поки новачок не підійшов достатньо близько. І неясний колір раптово вибухнув вихрами, що розбігались по поверхні дирижабля іскрами. Перевірка систем зовнішнього захисту. Це було одним з останніх етапів перед відправкою.

- Пробачте, - повз новачка, навіть не повернувшись на його голос, пройшов чоловік у великих окулярах, - Я шукаю капітана, - договорив хлопець за інерцією, тільки після цього помітивши, що чиюсь увагу він все-таки привернув. На нього дивились яскраві фіолетові очі з-під пов’язки зі сталевою пластиною.   

- Хто? - уточнила дівчина, перекидаючи в іншу руку гайковий ключ. Новачок нервово ковтнув слину.

- Мі… - почав було він, але осікся. І договорив тихіше, - …тенька?

Може, варто було звернутись інакше? Повернути ім’я від виродженого “Мітеньки” назад до первинної форми - “Дмитро”? Це не звучало б настільки ніяково. Ніби він розшукував молодшого брата. Чи ще когось.

Проте механікиня коротко кивнула, махнувши рукою кудись в бік трапа. Схоже, подібне звертання було прийнятним… Хлопець усміхнувся. Як має виглядати капітан, якщо до нього настільки сильно приклеїлось подібне “прізвисько”? Уява малювала невисокого чоловіка, з великими дитячими очима. З тих, хто і в п’ятнадцять, і в сорок два вигляд мають абсолютно однаково. Новачок не був з таких. І слава богам, йому не хотілось би отримати подібний позивний. 

Дирижабль неспішно рухав лопатями, ніби плив на місці. Щільні хмари закручувались за їх рухом спіралями, розтікались рваними краями. В цих місцях хмари були найбільш осяжними, для зменшення витрат енергії. Дирижаблі на них тримались, немов паперові на шарі пінки в стакані лате.

Людини, що відповідала б опису, що його вигадала підсвідомість, на трапі не виявилось. Більш-менш відповідний чоловік був взагалі один. Двоє інших відмітались з причин явно технічної направленості їх роботи. Ще один - виключно за гендерною ознакою. Зато останній, виведений методом виключення, був на голову вище хлопця і ледь не вдвічі ширше в плечах. Йому б ніколи не спало на думку когось подібного назвати “Мітенька”...

- Ми не можемо більше затримуватись. Кожна хвилина простою… та ти, блін, і так знаєш, чого варта! - в голосі звучало обурення. І новачок радо зустрівся б з капітаном за інших обставин. В тиші його каюти, або на станції… але вибирати не приходилось. 

- Ти ще хто? - подала голос жінка, варто було хлопцеві пройти повз неї, в спробах підібратись ближче до капітана. А наступної миті листок з направленням перекочував до неї в руки, новачок не встиг навіть рота відкрити. 

Що за нахабна персона! Він не має на це часу. Якщо сьогодні він не відправиться на борту цього корабля, то вимушений буде чекати наступного року. Або йти напрошуватись на борт до контрабандистів та іншим напівлегальним перевізникам. Цього ще не вистачало. І справа зовсім не в законослухняності. Просто в розпорядженні в офіційних компаній були найкращі дирижаблі, найбільш пропрацьовані, найдосконаліші. Вони викликали нестримний захват у хлопчаків з перших років навчання. Як тут відмовитись, коли перед очима мрія всього твого життя? Нехай серія АСК вважалась ледь не застарілою, проте дана модель явно була модифікованою. Хоча б тому що інакше їм би не знадобився…