Глава 30

Ліка.

Він спав так міцно. Так міцно, ніби не спав до цього щонайменше три ночі поспіль. Такий безтурботний, спокійний, лежачи на животі, обхопивши подушку руками, з закритими нерухомими очима і рудими пасмами, що впали на лоб, спав, ніби під наркозом.

Я збиралася неквапливо, і кілька разів досить голосно грюкнула дверцятами шафки. Може я робила це навмисне? Може, я насправді хотіла, щоб він прокинувся? Щоб він зупинив мене…

Не знаю.

Рішення було ухвалено, і в його правильності я не сумнівалася. Я мала піти. До того, як він прокинеться і сам пожене мене, наче набридлу заблукалу дворняжку. Мені цього приниження не винести. Тепер точно.

Мене наче випили до дна. Вичавили всі соки. І навіть злитися не виходило.

Чортів наркоман.

Чортів. Наркоман.

Я повторювала про себе ці слова, наче мантру. Раз за разом. По колу.

Адже так легше, правда? Ненавидіти легше.

Тільки ось ненависті не було. Вже не було. Якщо вона взагалі колись була…

Було боляче. Дуже боляче.

Він просто використав мене. Підло, жорстоко. А я закохалася. Вперше закохалася по-справжньому. До метеликів у… О, та які до біса метелики? Хто це вигадав?

Ураган. Смерч. Ось що відбувалося в мені поряд із ним. Справжнє торнадо. Невгамовна пожежа.

І ось до чого все привело. Тепер я просто випалена земля. Попелище. Пил.

Значить, ось воно яке - кохання? Значить, цього я шукала все своє життя?..

З тихим клацанням я зачинила вхідні двері. Спустилася в ліфті, вийшла надвір. Безпорадно озирнулася на всі боки.

І куди йти? Що робити? До кого звернутися по допомогу?

Варіантів у мене за цей час не додалося: як був один гірший за інший, так і залишилося. А ось нових зобов'язань я набралася більше нікуди: аптека, притулок, пошук спонсорів. Не можу ж я просто взяти і все кинути? І як на мене подивляться люди, яким я наобіцяла з трьох коробів? І як сама я на себе дивитимуся?

Наче на підтвердження думок пролунав дзвінок телефону. Неслухняними пальцями я дістала телефон із кишені. Тоненька голочка надії кольнула всередині - можливо це він дзвонить?.. Але дзвінок був від Кіри.

- Привіт. Ну як справи? Є успіхи? - Звично жвавим тоном заторохтіла дівчина. Я щось невиразно промимрила у відповідь, і Кіра продовжила. - Я нещодавно спілкувалася з однією людиною, досить впливовим бізнесменом, і так співпало, що його дружина має мережу ветеринарних клінік. Я замовила за тебе слівце, і він обіцяв допомогти - організувати вам зустріч. Ти сьогодні зможеш під'їхати до мене в офіс? Ліка?

Я загальмовано кивнула. Потім, зрозумівши, що вона не бачить моїх кивків, швидко вимовила.

- Так-так, звичайно, я приїду.

- Чудово. Скину адресу та час смс-кою. – радісно кинула дівчина та відключилася.

Я дивилася в екран з таким збентеженим виглядом, ніби з нього щойно полізли квіти.

Що це було? Я на що щойно погодилася?

Нове зобов'язання? - Ну молодець, нема чого сказати. І як ти збираєшся його реалізовувати, ідіотка?

Я важко поборола гостре бажання передзвонити дівчині і відмовитися від усього. Ні. Так не можна. Вона старалася, домовлялася. А я ж по суті – чужа для неї людина. У неї своїх турбот по горло – сім'я, дитина, робота та ціла благодійна організація, але вона і про чужі не забуває. Негарно відмовлятися. По-свинськи просто.

Я зітхнула, закинула на плече невелику дорожню сумку, в якій містилися всі мої нечисленні речі, і рушила у бік автобусної зупинки. Вирішатиму проблеми в міру надходження – спочатку в аптеку, потім на зустріч, увечері - до притулку. З житлом щось придумаю, на крайній випадок попрошусь на кілька ночей до дядька Колі. Це, звичайно, незручно, і навіть соромно, але інших варіантів я поки не знаходила.

Завжди можна просто кинути все і повернутися додому – але цей варіант був для мене небажаним і навіть ганебним. Так просто здавшись, я перестану поважати себе. Вистачить того, що мене і так ніби через центрифугу пропустили, вичавивши всі почуття та емоції, втратити ще й самоповагу – буде схоже на самогубство.

***

Не знаю, чому це раптом, але успіх вирішив вшанувати мене своєю присутністю. Може спрацював якийсь закон рівноваги: коли всередині лише спустошення та тупий біль, зовні – життя довкола тебе б'є ключем, і за що не візьмись – виходить успішно.

Тижневий тестовий термін ще не закінчився, минуло лише чотири дні, але господиня аптеки вирішила, що я вже готова – вона так і сказала «з таким прагненням – хоч сьогодні в міністри охорони здоров'я», і в обідню перерву посадила за комп'ютер проходити тестування.

Я тільки здивовано заморгала і тупо подивилася в екран. Де вона побачила прагнення? – Я що виглядала, що почувала себе весь день нещасною та якоюсь загальмованою. Але тест, напрочуд пройшла успішно. На що начальниця урочисто оголосила, що мій перший робочий день починається завтра. Я навіть не знайшла в собі сил посміхнутися, не те що порадіти. Тільки кивнула на знак подяки.