Глава 22

Виграні дві тисячі приємно гріли душу і пестували моє самолюбство: як приємно було дізнатися, що я ще на щось здатна. Легкі гроші – а вони й справді дісталися мені легко – не запаморочили голову, мої плани були невигадливі: побалувати себе недорогою косметикою чи парфумерією, та собачкам кісточок-іграшок купити.

Даремно упиралася, відмовлялася йти в покерний клуб. Я вважала, що ми можемо самі покінчити з питанням гри - зіграли б вдома віч-на-віч, виявили б переможця і ділу кінець. Але засранець любив атмосферу, декорації і, звичайно ж, пафос, і тому наполяг на справжньому турнірі. За що йому тепер по-доброму варто було б подякувати, але я звичайно ж не стану.

Я в таких місцях раніше не бувала, і спочатку відчувала себе до нудоти ніяково. Завсідники клубу дивилися на мене поблажливо, як на тупеньку заблудлу овечку, і це неслабко напружувало. Але потім, зрозумівши, що гравці з них не дуже, і приходять вони швидше за все просто розважитися, а не за реальним виграшем, я розслабилася.

Турнір був копійчаним, але гравців - трохи менше сотні, тож виграш виявився непоганим. Я дійшла до фіналу і змогла зайняти дев'яте місце – мінімальне призове, але і це для мене було відмінним результатом, який перевершував усі мої очікування.

До того ж, грошовий приз був лише чудовим доповненням справжньої перемоги: Ваня з тріском вилетів з турніру задовго до мене. І ось причину мені натерпілося з'ясувати.

- О-отже-е… - простягла я зі щасливою переможною усмішкою, підходячи до Вані.

Він сидів за барною стійкою, попиваючи колу, і весь цей час спостерігав за моєю грою. Думала, він піде, коли програв, але він чомусь лишився. Тим краще - відразу ж розставимо всі крапки над і.

- Отже? – підняв брову хлопець.

- Пояснися, будь добрий. - Простягла я, примружуючись.

- Що ж я маю пояснити?

- Ти пішов ва-банк із парою двійок! - Видала я, як могло здатися з осудом, але ні, не подумайте. Мені його необачний крок був тільки на користь, от тільки мене не залишало дивне відчуття, що зробив він це навмисне. Навмисне програв. І мене прямо-таки підкидало на місці від бажання дізнатися… якого біса?!

- І що? Може це моя улюблена рука. – ліниво відмахнувся Ваня.

Я скептично скривилася.

- Навіть коли перед тобою три гравці пішли ва-банк? І в твою світлу голову не спало на думку, що карти у них певно кращі за твої двійки...

- Ой, та яка різниця? – перервав мене Ваня, встаючи. Витяг із гаманця пару купюр, кивнув бармену, і повернувшись до мене, підштовхнув до виходу. - Ти виграла, радій.

- Так, виграла. - Я потрясла в повітрі грошима, і посміхнулася у всі тридцять два, потім, сунувши виграш у сумку, продовжила. – Але я хотіла виграти у чесній грі. А ти грав не чесно.

- Та ну? - здивувався Ваня.

- Ну так. – кивнула я, крокуючи на вихід. Відчинила двері, вийшла на свіже вечірнє повітря і, повернувшись до хлопця, зупинилася на порозі. – Ти програв спеціально. - тицьнувши пальцем у його груди, заявила я.

Засранець спочатку здивовано підняв брови, а потім засміявся.

- Ти серйозно? А навіщо це мені? - Подивившись на мене мало не з жалем - як дивляться зазвичай на розумово відсталих дітей, кинув негідник.

- Звідки мені знати. – насупилась я, відступаючи.

- Думаєш, я так вже горю бажанням споглядати тебе поряд із собою? В одній квартирі. - Якось дивно блиснувши очима, усміхнувся Ваня, а потім, обійшовши мене, пішов до припаркованого мотоцикла. – У тебе якесь надто роздуте почуття власної важливості, Азія. Обережніше з цим - люди можуть не зрозуміти. - Наставницько заявив засранець, перекидаючи ногу через сидіння, а вже заводячи двигун, додав. - Але грала і справді чудово. Поділись-но, що за божевільний навчив грати тебе в покер?

Я самовдоволено посміхнулася і знизала плечима.

- Сама навчилася. Грала онлайн.

- Ти диви. - Фальшиво здивувався засранець.

- Ага.

- Вражає. Досягнула успіхів?

– Та ні. На привеликий жаль. - Я хитнула головою. - У той час я вірила, що цим можна заробити реальні гроші. Мені дуже хотілося бути незалежною від батька. Я серйозно підійшла до справи, читала, слухала, досліджувала всю інформацію, яка є у вільному доступі в інтернеті. – похвалилася я. - Вивчала аналіз противника, підрахунок факторів випадковості та математичне очікування, статистику та багато іншого. - Загинаючи пальці, я фонтанувала обізнаністю. - Покер - це такий собі дует умінь і везіння. Я не дуже щаслива в житті, тому намагалася прокачати вміння. Але з цього все одно нічого не вийшло. За півроку гри мені не вдалося заробити й ста доларів. - Закінчила я з невеселим смішком.

Засранець дивився на мене з цікавістю і кивав. Коли я закінчила, одягнув шолом, і відкинувши візор, наостанок кинув.

- Можеш тягти свою дупу разом із речами хоч завтра, мені все одно. Але термін – два місяці, як і домовлялися. Не більше.

– Я приїду після сесії. - крикнула я, але думаю, засранець мене вже не почув. Він різко газонув, і миттю зник з безлюдної вулиці.

На місто спускалися сутінки. Я обвела порожню вулицю поглядом і зіщулилася. Щоб встигнути дістатися до будинку до темряви, треба поспішити. Підібгала губи і попленталася у бік автобусної зупинки.