Глава 10

Ваня.

Грати у мафію люблять усі. Це крута психологічна гра, де кожен може по-своєму розкритися у вибраній ролі. Я любив спостерігати і тому часто вів гру, але сьогодні бути ведучим зголосився Ігнат, і я не став перешкоджати. Вперше за довгий час брат вирішив проявити себе у компанії. Це був добрий знак. Не знаю, чи означало це, що він прийняв свій вигляд і був готовий виставити себе на загальний огляд, але його рішення мене втішило. Йому давно час було вибиратися з раковини і повертатися у свій колишній режим заводили та лідера.

Зібралося чотирнадцять чоловік, навіть більше, ніж зазвичай, і я дістав з ігрового набору додаткові ролі - Лікаря, Путани та Маньяка, - крім мафії та мирних жителів, щоб вистачило всім. Передав колоду карток Ігнату.

-Ну, сідайте давайте. - Скомандував брат, плеснувши в долоні, щоб привернути увагу.

Народ розосередився по кімнаті: хтось зайняв місце за столом, хтось вмостився на підлозі, Льоха з Лікою випали на диван. Я, не довго думаючи, опустився поруч із ними. З боку дівчини.

Я сильно не розмірковував на цей рахунок, просто виникло відчуття, що поряд з нею буде найцікавіше. Не знаю звідки воно взялося, і навіщо я пішов у нього на поводу, порушуючи уявну самоту парочки, що зайняла диван, але діло було зроблено. Я сів поруч з Лікою, так, що наші стегна стикалися. Дівчина незручно подерлася, і кинувши на мене косий погляд, відсунулася і обсмикнула кофту з мого боку, ніби не бажаючи, щоб до мене торкався навіть її одяг.

Я посміхнувся і на правах хазяїна розвалився на дивані, широко розкинувши ноги. Ліка цокнула язиком, затиснута між мною і Льохою, і рипнула зубами, кидаючи на мене колючий погляд.

Мені подобалося її дражнити, подобалося, як вона злилася. Мені хотілося її зачепити, порушити її особистий простір, збентежити, викликати дискомфорт. Мене захоплювали її реакції. Мені було цікаво. Сам не знаю чому, але роздумувати над цим не дуже й хотілося. Це було весело, от і все. Називайте це як хочете. Я називав це розвагою.

Я дав час Ігнату розповісти у подробицях правила гри, потім узяв слово.

-Нам потрібно придумати покарання і те, яким чином виявлятимемо того, хто програв.

Народ загаласував, посипалися пропозиції. Через недовгий час суперечок і спорів було вирішено, що команда, яка програє, після гри самостійно вирішить за допомогою жеребкування, кому не пощастить виконувати завдання. Потім всі з ентузіазмом і щасливо-садистським виглядом почали складати ці самі завдання, і я в черговий раз здивувався тому, що люди, які їх пишуть, навіть не замислюються, що їм самим у разі програшу можуть випасти їх збочені ідеї. Азарт - діло небезпечне, легко потрапити у свою ж пастку.

Коли все було готове, Ігнат роздав карти і почав гру.

Я опинився в мафії, разом із Полею та ще парою хлопців. Ми "познайомилися", переглянувшись із змовницьким виглядом, і кивнули один одному.

Після настав "день" і за правилами гри, всі по черзі стали представлятися та розповідати свої короткі вигадані біографії. Це був такий собі підготовчий етап – перша доба. Після нього розпочиналася справжня гра.

Вночі я, як справжній мафіозі, мав убивати. Вдень вирішив, прикинувшись лагідним мирним жителем, якого ніхто не мав би підозрювати, тихенько відсиджуватися, не напираючи, нікого не звинувачуючи і просто спокійно голосуючи.

Всі вибрали різну тактику, Льоха, наприклад, сипав аргументами, а ось його супутниця, обрала роль гучного мирного жителя, що викриває, підозрює і провокує всіх і вся. І звичайно, перший же її підозрілий погляд упав на мене.

І хто б міг подумати, їй вдалося переконати інших у моїй винуватості, і, Боже яка ганьба, мене відправили на шибеницю в першому ж голосуванні. Я не пограв і десяти хвилин.

Ліка обдарувала мене мстивою усмішкою, і мало не скрикнула від радості, побачивши мою мафіозну карту. Але спочатку все ж таки була посмішка, і це означало, що вона просто хотіла мене "вбити", незалежно від того, ким я був у грі. Вона готова була вбити невинного тільки тому, що ним був я. Чомусь цей факт мене дуже розвеселив. Я з повагою кивнув їй, навіть руку до серця притис, тим самим висловлюючи свою повагу (а що? Така щира ворожість і мстивість і справді викликає повагу), і перемістився ближче до брата.

Гра продовжилася. Я вже було вирішив вийти на балкон покурити, і навіть піднявся з місця, але тут брат перед черговим пробудженням мафії, низьким голосом оголосив: "Прокидається путана" - одна з додаткових ролей, і я, побачивши, хто розплющив очі, одразу плюхнувся назад на стілець. Спочатку я пирснув, а потім і зовсім заіржав у голос. Та чорт би мене забрав, ну не буває таких збігів.

-Яка іронія. - пробурмотів я, давлячись сміхом, у мене навіть сльози виступили від того, що я так реготав, за що отримав від великих зелених очей навпроти сліпучий погляд. Схожий на лазерний промінь, він пройшов крізь мене, пропалюючи в мені відразу кілька величезних дірок. Дівчина сердито скривилася і з почуттям показала мені середній палець.

Я засміявся сильніше і таки вийшов із кімнати, щоб випадково не видати бідну Путану.

Не пам'ятаю, щоб колись ще гра здавалася мені такою захоплюючою.

Все завершилося за кілька годин. Перемогою мафії. Засмучені "мирні жителі" довго сперечалися про те, хто винен у програші і кого слід покарати. Практично перелаявшись, все ж таки повернулися до початкового плану і, написавши свої імена, склали їх у мішечок для жеребкування.