14. Мама

Валя довго не церемонилась, вона зі всієї сили натискала на дверний дзвінок. Відчинила жінка років п’ятдесяти, з гарними рисами обличчя. Довга чорна  з поодинокими сивими пасмами коса легко спадала на плече.

— Стара, книгу відала! —  з порогу заявила дівчина.

— Конваліє, —  ніжно промовила жінка, а в кутиках її сірих очей бриніли сльози. — Заходь, дитинко, я тобі все поясню.

Ошелешена такою ніжністю, Валя покірно попрямувала за господинею. Жіночка запропонувала Валі сісти та принесла горнятко запашного трав’яного чаю.

— Ти така вже доросла? — усміхнулась жінка. — Мене звати Ольга. Я твоя мати.

— Мамо, — несподіванка збила Валю з пантелику й трохи притишила злість. —  Але як? Чому?

— Я так чекала нашої зустрічі, дитинко, — Ольга обійняла дівчину.

— Чекала? Чекала?! — І тут злість вихлюпнулась з новою силою. — Де ти була усі двадцять вісім років? Де тебе чорти носили? Нагуляла дитину, лахудра, і змилась з новим хахалем. Ще й примудрилась книгу вкрасти. — Емоції вирували не тільки всередині, але й назовні. Потік повітря підхопив дрібні предмети та кружляв навкруги. На що Ольга лиш посміхнулась. Злегка клацнула пальцями, і не тільки усе стало на своє місце, але й Валя була пришпилена силою до дивана.

— Я бачу сили твої прокидаються. Ти виказала те що хотіла. А тепер, дитинко, послухай мене. Мою історію. Те, що я тебе нагуляла, то правда. Було діло в молодості. Але я тебе не покидала. Я полюбила з першого дня, як почула рух всередині себе, а коли побачила мою красуню, то зовсім спокій втратила. З першої хвилини твого народження я дізналась, що ти дівчина з пророцтва. Я хотіла приховати це, вберегти тебе. Але моя мама не дозволила мені цього. Вона була помішана на пророцтві, і зрозумівши мої наміри, забрала мою дитину у мене. Мама наклала сильне закляття, що я не могла ні наблизитись до тебе, ні якось повідомити про себе. Це було нестерпно, краще б стара мені пам’ять стерла. Після її смерті закляття спало, але я не могла відразу до тебе заявитись. Вибач мені, я злякалась.

— А книгу вкрасти не злякалась?

— Дитинко… — Жінка впала перед дочкою на коліна й взяла її долоні у свої. —  Так, коли ВІН убив маму, я відчула в ту ж секунду коли її серце покинуло тіло, тому й приїхала відразу. Я попрощалась з її трупом і забрала книгу. Але тільки через те, щоб вберегти тебе.

— Віддай її мені.

— Ні, я не віддам. Зрозумій, стара була не права. Тобі не можна бачити те, що написано в книзі. Якщо ти поглянеш, пророцтво запуститься, і тоді не відвернути його назад.

— Так і треба, я мушу його здолати. Я мушу помститись за смерть бабусі. Я уб’ю кожного, хто зруйнував моє життя.

— Уб’єш, дитинко, уб’єш, але тільки не з допомогою пророцтва, а з моєю. Я не знаю хто і що тобі про нього говорив. Але я впевнена, що ніхто не сказав основного: як тільки запуститься пророцтво, твоє життя буде пов’язане із життям чародія. Ти зможеш його здолати, але тоді ти помреш також.

— Що? —  зірвалась Валя. —  Та хоч так, тоді з собою в могилу я заберу цю падлюку. Дай мені книгу.

— Ні! Я не дозволю цього. Я знаю як убити його і без цього дурного пророцтва. Довірся мені.

— Гаразд. Нехай. Але це не означає, що я пробачила тобі моє сирітство, розберусь з дияволом, а тоді проговорю з тобою.

— Обов’язково, — посміхнулась Ольга.

Цілий день Олена навчала Конвалію різних заклинань, оцінювала її вміння та силу.

— Уже пізно. Мені пора, — сонно потягуючись, промовила Конвалія.

— Як? — злякано запитала жінка. — Ні. Я нікуди тебе не відпущу. Нам не потрібно більше розлучатись. Мій дім — твій дім. Ти втомилась, дитинко. Випий цілющого відвару та лягай спати.

— Най буде. Не будемо втрачати час на дорогу, а зранку продовжимо навчання. — Валя випила запашний чай приготований матір’ю. Кілька ковтків, і у дівчини закрутилась голова.

— Чим ти мене обпоїла, — закричала Валя перевертаючи чашку та вихлюпуючи вміст так, що ледь не ошпарила жінку.

— Це настій для закріплення твоєї сили. Реакція нормальна.

— Що ти дурепу з мене робиш?! —  заверещала Валя, піднімаючи хмару чорного диму навкруги, але це тривало не довго. Дим осів, як і сама дівчина. Ольга ледь встигла її підхопити магією, щоб та не упала на землю. Цією самою магію вона перенесла дочку на диван і вкрила ковдрою. Підійшла, легенько поцілувала в скроню: — Ти — моє життя, я оберігатиму тебе.
 

Прошу вибачення за нечасте викладання. Надіюсь вам подобається слідкувати за життям Конвалії. Як ви вважаєте, що коїться з дівчиною? Що буде з пророцтвом? І чи зможе мама їй допомогти?