13. Злість

— Що сталось? — занепокоїлась Аліса, коли почула засапаний голос Конвалії.

— Де знайти зарядку до айфона?

— Тьху ти. Я вже злякалась, що якась біда трапилась, чи ВІН знайшов тебе. А виявляється, ти просто «надгризене яблуко» в когось поцупила, —  зіронізувала дівчина.

— Аліс, це важливо.

— В «Інкофі». Ти ж сама прекрасно знаєш, що в нашій кав’ярні є зарядки до всіх телефонів.

— Я туди не явлюсь.

— Ой, не починай. По-перше, я зараз тут, по-друге, того дебіла зараз не має і по-третє, я тут зі своїм хлопцем, і у нас для тебе є хороші новини. —
не давши щось заперечити, Аліса просто роз’єднала їх розмову, і Валі нічого не залишалось, як їхати до колишньої роботи. ЇЇ уже починала бісити така звичка рудої закінчувати розмову.

З приреченим обличчям Валя зайшла до кав’ярні, думка про те, що вона зустріне Рона в ролі Алісиного хлопця гнітила. Чому? Вона не знала, просто її тягло до цього чоловіка, і якість трепетні почуття до нього зароджувались в куточку її знедоленого серця.

«Мене не повинно це хвилювати», — подумки підбадьорила себе, і попрямувала до бази із зарядними. Телефон прийняв заряд, і вже через хвилину Валя ввімкнула його.  Благо пристрій не вимагав ніякого паролю, бо Валю лякала одна тільки думка про необхідність повернутись до лікарні та просити Василя розблокувати телефон.

Дівчина тремтячими руками почала шукати відео. Цікавість перемішались зі страхом, з однієї сторони вона бажала підтверджень, а з іншої боялась їх. Її життя і так зробило крутий поворот, хоча ще була надія, що це якийсь розіграш або сон.

— Йоо. Жуть! — хлопець знімав вхід у склеп. Знайомі сходи, стіни та внизу статуя фігури в балахоні, яку Валя бачила у своїх снах, але не побачила в склепі. Камера наблизилась до обличчя статуї, і тут фігура поворушилась, а очі зблиснули білими вогниками. — Аааааааа, —  заверещав оператор, і зронив ґаджет. Телефон упав камерою догори та продовжував знімати. Фігура зробила крок, струшуючи із себе чи то пил, чи то попіл. Спалах камери чітко підсвічував чародія. Він потягнувся до капюшона, щоб зняти його. Валя із завмиранням серця чекала цієї миті — ще секунда і вона буде знати свого ворога в обличчя.

— Валя, — різкий чоловічий голос, що пролунав біля самого вуха злякав дівчину. Від страху вона впустила телефон, який на цей раз не пережив падіння і розлетівся на друзки.

— Трясця твоїй матері, ідіот! — накинулась вона на чоловіка, якого впізнала з першого погляду. — Якого дідька ти впхався. Тобі мало було облити мене кавою, зіпсувати мою нову блузку, то ти ще й тут відзначився. Йолоп необтесаний, ти навіть не уявляєш, що накоїв.

— Я відкуплю вам телефон, —  стримано прохрипів Сергій.

— На кий чорт мені телефон?

— Ти чого розкричалась на своє начальство? —  Підскочила до них Аліса, спритно обіймаючи білоокого.

— Яке ще начальство? Я безробітна, якщо ти не забула. А тепер ще й це. —  Валю трясло. Емоції били через край. Тільки що вона отримала підтвердження своїх страхів, але через цього незграбу втратила шанси дізнатись правду.

— Валь, це мій хлопець Сергій Норекс. І відтепер власник нашої мережі кав’ярень. Жаба Леонтіївна вже нічого не рішає. Тепер я завідувач «Інкофу». Бодю-слизняка вже звільнено і виселено з квартири, а тебе поновлено на роботі, ну і звісно у свою квартиру можеш знову засилитись.

— Не потрібна мені робота. — В душі Конвалії вихорився чорний дим. —  Книга потрібна.

— Валь, але я не знаю чи вже готове заклинання, —  розгублено пролепетала Аліса, збита з пантелику різкістю та злобою Конвалії. Руда знала, що у Валі не простий характер, вона малою часто зривалась на стару. Але то було ще дитинство, та й Валі часто діставалось від однолітків. Та баба Галя змогла втихомирити онучку, навчила любові, відданості та підтримки, а головне — перетворювати свою злобу у співчуття та розуміння. Тому Алісу лякала така зміна у дівчині, адже це могло призвести до…

— Поїхали, — скомандувала Конвалія, перебивши думки подруги та потягла її до своєї машини. —  А він для чого? — зашипіла Конвалія, коли на заднє сидіння її авто сів Сергій.

— Валь, він усе знає і допомагає мені.

— Помічник чортів.

— Валь, баба Галя чому навчала?

— Що бабуся мені казала, тебе не стосується. Твоє завдання — мені допомагати та оберігати, а не нотації читати.

Частину дороги їхали мовчки. Валя не хотіла нікого чути —  її бісив Сергій, нервувала Аліса зі своїм зауваженням (ніби вона знає, що бабуся говорила).  В цю хвилину вона навіть і забула про своє хвилювалась, що Рон виявиться  хлопцем Аліси. Напевне, вона мала радіти, але серце Валі було закрити для усіх почуттів крім злості й бажання помсти. Убити. Убити всіх хто зіпсував її життя, хто забрав рідну людину. Щось сталось з нею в тому склепі, той моторошний сміх витяг усі образи та усю злобу, що довго ховались в глибинах серця і пам’яті на поверхню, помноживши їх у стократ.

— Валь, хтось блокує, — заявила Аліса, коли капля так і залишилась нерухома.

— Та що ти за відьма така? — закричала Валя і почала руками виводити хитромудрі фігури над картою. Звідки були ці знання, звідки була ця сила, Валя навіть не задумувалась. Вона просто робила те, що підказувало їй чуття. Білі павутинки поплили над картою, і це виглядало чарівно, але… Але не все так добре. Адже разом із білим сяйвом заклубився чорний дим, наче змії поповзли, загрозливо шиплячи, затьмарюючи білу магію.

Аліса ахнула і потяглась до Конвалії, але Сергій зупинив її.

— Не можна втручатись. Це нашкодить і тобі, і їй.

Враз крапля почала рухатись, і не просто прямувати до відповідної точки на карті — кров’ю виступив напис з точною адресою місцеперебування книги.

— Я поїду з тобою, — встала перед Конвалією Аліса, коли дівчина піднялась від карти.

— Я поїду сама.

— Ні, я повинна допомогти, — вперлася руда.

— Користі від тебе, як з козла молока, — скривилась Валя проходячи повз відьму.