12. Склеп

ВАЛЯ

«Вчорашня ніч запам'ятається надовго для львів'ян і відгукавтиметься слізьми та жахом у їхніх серцях.  В одній із багатоповерхівок на центральній вулиці відбулась кровава розправа…» — пролунало з динаміків телевізора, що моментально пробудило Валю від сну.

— Львів? Там же...

— Мій хлопець, — додала за неї Аліса. — Боже, він тільки учора туди поїхав. — Руда схопила телефон, гарячково почавши надзвонювати комусь. —
Любий! — ледь стримуючи сльози, закричала у трубку, але співрозмовник видно запевнив, що з ним все добре, бо дівчина розпливлась в усмішці. — Кохаю.

Зловивши здивований погляд Валі, Аліса показала їй язика: — Що? Я знайшла свого красеня. До речі, людина він впливова, та й ви з ним знайомі, тому думаю він тобі допоможе з роботою і квартирою. Бо як ти розумієш, пророцтво пророцтвом, а секс ніхто не скасовував. А з тобою в одній квартирі буде трохи некомфортно.

Валя лиш закотила очі, намагаючись розібратись із власними почуттями. Бентеження від новоявленої дружби, страх невіданої магії та ще у глибині душі засіла якась маленька кішечка, яка своїми гострими пазурами вишкрібає «Що ж це за хлопець в Аліси?». Валя розуміла, що це міг бути ніхто інший, як Рон.

«Стало відомо, що мати та донька убиті вночі у себе у квартирі, — нагадував про себе телевізор. Нещасних безжально вбили, вирвавши серця. Самі органи незнайдені».

— Це ВІН! —  заволала Аліса кинувшись до книги. — Шевчук Наталія Олегівна та її дочка Шевчук Ольга Вікторівна — відьми із роду Шельми.

— Тобто…

— Тобто, — підняла свій погляд Аліса, — чародій почав своє полювання. З кожною новою жертвою він стає сильніший. Його потрібно спинити. Закляття пошуку ще не завершилось. Мені потрібно дещо владнати в місті, а ти що робитимеш?

— Я... — Валя поняття не мала, що їй робити, і не тільки сьогодні, а й взагалі. Стільки всього на неї завалилось, що голова просто не витримувала. Як можна повірити у таку дурню? Якесь старе пророцтво в потертій книзі, страшні вбивства. Вона заплуталась. Валя хотіла спростувань або підтверджень. Точно підтверджень. —  У мене є справи.

— Ок, тільки в халепу не потрапляй. Завжди тримай телефон біля себе.

Валя впевнено кермувала, орієнтуючись на навігатор. Їхати туди самій, напевне, найдурніше рішення в житті, але вона запевняла себе, що все буде добре.

— Я ж не вночі їду, —  шепотіла сама собі, ніби це могло заспокоїти.

Сильно стиснувши кулаки, Валя ступила на вузьку стежинку, що вела між чагарників.

— Зараз день, мені нічого не загрожує, —  повторювала свою мантру. Хоча сильні пориви вітру забивали подих і кидали в обличчя гіллям дерев, крок за кроком похитували її й так слабку впевненість.

Коли ж Валя постала перед склепом з написом «XERON» то і душа, і серце впали в п’ятки. Вітер завивав моторошну пісню, зсередини заносило смородом, але Валя зібравши волю в кулак, ступила вперед. Тьмяний промінчик ліхтарика одиноко бігав сходинками та покритими слизом стінами.

«Головне знайти. Я справлюсь.»

На землі виднілась пляма крові, а біля неї купка попелу. Клубок підступив до горла, не хотілось дивитись, лише одне бажання — дременути звідси чимдуж. Але очі разом з ліхтариком шукали необхідну річ.

— Є! — вигукнула, аж сама злякалась відлуння.

Тремтячими руками Конвалія взяла телефон, який валявся біля сходів. Екран тріснутий навпіл, і апарат не вмикався. Можливо, акумулятор розрядився, а можливо, ґаджету прийшов кінець.

— Дідько! —  крикнула Валя і завмерла. Адже відлуння не чути —  мертва могильно тиша заполонила склеп. А потім ехом покотився скрипучий страшний сміх, що проникав у кожну частинку душі та вивертав її назовні. Не тямлячи себе від страху, сильно стискаючи ґаджет, спотикаючись на сходах, Конвалія кулею вилетіла зі склепу і помчала до машини. Вона уже не помічала вітру, що розвівав її волосся, вона навіть не відчувала болю від подряпин гіллям. Дівчина просто бігла, якомога далі від склепу, бігла до своєї машини, щоб дременути, сховатись від пронизливого страху, що сповнив усю її сутність. Лиш в салоні авто Валя видихнула, хоча і не переставала нервово вглядатись у гущу дерев, де, як їй здавалось, щось темне слідкувало за нею.

****

Ох, моя маленька дівчинко! Стара ж говорила тобі, що не можна лаятись, а ти така не слухняна і така дурна. Але це мені подобається. Прийти у мій склеп — помилка, якої ти допустилась. Кожна твоя помилка — моя маленька перемога, і скоро я зможу обманути це пророцтво, і все-таки добратись до тієї, яка зруйнувала моє життя. І ти не тільки не завадиш, ти ще й сама допоможеш мені. Ха-ха-ха.