11. Союзник

Валя

Було дивно Валі заходити до квартири Аліси. Навкруги були свічки, які Аліса запалила, здається, одним помахом руки. А можливо, то якась система розумна, типу smart home. Та найбільше дивував запах конвалії.

— Чому конвалія? — тихо запитала дівчина, намагаючись не кривитись від ненависного запаху.

На що Аліса покосилась на Валю, ніби на дурненьку. Видно, що Алісу потішала необізнаність Конвалії у магії.

— Ти що зовсім нічого не знаєш про НЬОГО?

— Ну ... — запнулась Валя, — ти про Ксе...

— Не смій промовляти ЙОГО ім’я в моєму домі, — скрикнула руда, вчасно затуливши Валі рота.

— Аліс, поясни. Чому я тут, і звідки ти знаєш про нього? Я думала то тільки бабуся в таке вірила.

— Тримай, — поставила лисиця перед дівчиною стару книгу.

— Книга мого роду. Звідки вона в тебе? —  недовірливо скрикнула Валя, різко притягуючи пропажу до грудей.

— Книга МОГО роду, —  викарбувати Аліса, відтягуючи книгу назад. — А ти свою загубила. Почну з того, що я, як і ти, з відьомського роду. З роду однієї з шістнадцяти відьом, що брали участь в ув’язнені чародія. У кожного роду своя книга. Відкрий —  першу сторінку можеш почитати.

— "Могутній чорний чародій. У подобі красивого парубка він зваблював юних дівчат з роду людського та відьомського. І коли юнки погоджувалися на пропозицію руки та серця, чорний маг пожирав їх сповнений кохання орган, що голою рукою виривав з грудей. П’ятнадцять відьом на чолі з верховною заточили могутнього чародія у камінь. Але закляття дало тріщину, зробивши лазівку для чародія — якщо знайдеться дівчина, яка віддасть йому руку та серце, закляття спаде, а камінь перетвориться в попіл.", —  Валя підняла погляд на Алісу. —  Якщо це правда, то та дівчина  — Олена... Це вона пробудила його.

— Не якщо, а ПРАВДА. Читай далі. —  Якщо спочатку Аліса вважала по дитячому смішним незнання Валі, то зараз її починало бісити, що дівчина не може зрозуміти усієї серйозності справи, і не може повірити в очевидні речі.

— "Тоді чародія не спините, він почне пожирати винуватців свого ув’язнення. Для балансу, верховна запустила пророцтво — дівчину Конвалію, яка стане щитом між магом та смертю відьом, яка зможе здолати чорного чародія. Конвалія його погибель. "
Це що про мене? Але я не знаю що мені робити.

— А це вже написано у вашій книзі. В моїй тільки ось тут, — вона тицьнула пальцем у пусте місце, —  моя інструкція.

— Але тут нічого не має, —  емоції та думки наче гойдались на гойдалках. То Валі ставало страшно від того, що вона починала взнавати, а то її пробивала злість та недовіра, що її розігрують у найдурніший спосіб.

— Є, бачу тільки я, навіть моя мама не бачила. Воно з'явилось, коли мені було десять років, коли я змогла чітко усвідомити написане.

— І що там написано?

— Я маю стати супутником Конвалії, оберігати й допомагати.

— Щось я тебе раніше не зустрічала. — На що Аліса лиш хитро посміхнулась, цим самим знову збиваючи дівчину з пантелику. — І ти скоріше була мені ворогом, ніж другом.

— У мене свої методи допомоги. Правда трохи не вберегла від того дебіла Боді, але ж то людина, і для тебе не смертельно. Тепер потрібно думати як знешкодити ЙОГО. А то чесно, мені вже стрьомно. Бабусю він твою убив, інших жертв поки що не видно. — Вона перегорнула останню сторінку книги. Серед великого списку імен в кінці красувалось Гатенко Галина Аникіївна. — В цій книзі постійно з’являється ім’я померлої відьми з великого ковену.

Чомусь так захотілось Валі їх перечитати, вона вдивлялась у кожне ім’я в надії чи жаху знайти щось знайоме.

— Можеш не читати, матері твоєї там не має.

Конвалія підвела погляд на Алісу. Невже ця лисиця знає про неї все, може ще й думки читає.

— Досить так витріщатись на мене. Уже пізно треба спати лягати, але спочатку мені потрібна твоя кров. — Зелені очі збільшились удвічі. — Тихо, перелякана. Ти книгу знайти хочеш. Запущу пошукове закляття.

Три каплі крові впали на карту, Аліса промовила незрозумілі слова якимось чужим голосом, і враз свічки навкруги погасли, окутавши дівчат темрявою та знову запалали червоним вогнем.

— Але капля не рухається, — прошепотіла Валя.

— Це тобі не пошук звичайної людини. Це стародавня відьомська книга до верхів заповнена магією. Сама по собі вона криється від стороннього втручання, а ще... — дівчина задумалась.

— Що ще? — Нервово ковтнула Валя.

— Скоріш за все, книгу поцупила якась відьма, вона і ховає магічно її від усіх. Але я й також не з простих, не даремно ж мене вибрали для захисту тієї, що має врятувати відьомський світ.

****

Ця відьма починає мені заважати. Сьогодні я поглину її. Ще секунду, і я дотягнусь до неї. Я вже відчуваю смак її серця. Четверте відьомське серце — моя помста набирає обороту. Яка ж вона беззахисна уві сні.

— Алісо, тобі не здається, що тут хтось є? —  Несподіваний шепіт дівчини змусив мене зупинився. — Тут сильніше відчувається запах конвалії.

— Ти заснеш уже сьогодні чи ні? Я добу не спала.

— Ну, Аліс.

— Гаразд, ти ж не відчепишся. «Конвалія його погибель» Усі відьми використовують конвалію для захисту. Це наш оберіг. Я зранку і тобі есенцію приготую, —  сонно пробубоніла руда жертва.

— Але... — щось хотіла зеленоока промовити, та стрималась, її погляд пропалював мою постать. Вона не могла мене бачити, але все-таки відчувала. Вона одна мене могла відчувати. Ці дурні думають конвалією захиститись, але натомість позбавили себе можливості хоча б по запаху відчути свого ворога. Ха-ха-ха. Це дівчисько треба вбити, але у мене не достатньо сил: пророцтво, сама природа мене зв’язує.

Поки вона тут я не можу й дістатись до рудої. Ну що ж, поживи кілька днів, руде стерво, я неодмінно скуштую на смак твоє відьомське серце.