9. Звільнення

Валя

— Пів на одинадцяту, а ти тільки з'явились на роботу?! — накинулась власниця «Інкофу», як тільки Валя зайшла в кав’ярню.

— Жанна Леонтіївна, я… я... —  запнулась дівчина. — Я тільки на пів годинки вийшла. Богдан підтвердить.

Валя повернулась до друга, але в погляді офіціанта уже не було тієї доброти й турботи, яку Конвалія звикла бачити.

— Валентина Ігорівна, прошу не втягувати мене у ваші інтриги, — заговорив він грубим офіційним тоном.

— Тебе звільнено, — промовила жінка. — Богдан надав нам відео докази твоєї безвідповідальної роботи: побачення на роботі, проспала пів зміни, ще й в нетверезому стані…

— Що? —  викрикнула Валя.

— Блювала ти явно не від переїдання, —  знущально скривився Бодя. — Та й ще не санкціоновано покинула робоче місце майже на три години.

— Але, Бодь… —  розгублено прошепотіла дівчина, давлячись слізьми, які так і хотіли вирватись назовні.

— Не Бодя, а Богдан Максимович, —  відрізав колишній друг.

— Тепер Богдан новий адміністратор. А у твоїх послугах наша фірма більше не потребує. Прошу покинути робоче місце. За трудовою книжкою можеш заїхати через три дні в головний офіс.

Валя навіть не знайшла, що відповісти. Зрада людини, яку вона вважала другом, вдарила в саме серце. Він був єдиний, кому вона довірилась за багато років. От як після такого вірити людям. Особистих речей у кав’ярні не було, тому вона мовчки розвернулась і попрямувала до виходу. Так же мовчки сіла в авто та спокійно доїхала до свого під’їзду. Чи то сліз не було, чи то шок, чи може мозок відмовлявся сприймати усе, що відбувалось навкруги —  Валя була спокійна. Навіть тоді коли зачиняючи машину вона відчула гостре лезо, що впивалось у шию.

— Сумочку, красуне. Тихенько і залишишся жити. — Смердючий подих противно торкнувся вуха.

Ніхто не знає, щоб Валя зробила б в такій ситуації ще годину назад, вона й сама не знала, але в ту хвилину вона просто поставила сумку на кришу машини й, не оглядаючись, попрямувала до квартири. Єдине, що крутилось в її голові: «Добре хоч ключі від квартири та машини в кишені». Але і тут не відбулось без сюрпризів. Двері квартири були відчинені, а зсередини лунали голоси.

— І що на цей раз? —  спокійно запитала Валя чоловіка і жінку що знаходились у вітальні.

— Гатенко Конвалія Ігорівна? — запитав статний чоловік.

— Показала б паспорт, але його вкрали, —  хмикнула дівчина, а потім беземоційно запитала: «А ви хто? Грабіжники?»

Жінка пирхнула, а чоловік лиш суворіше поглянув на дівчину та протягнув якісь папери.

— Ви не в тому становищі, щоб жартувати. Вам відомо, що квартиру ви отримали на час роботи в мережі кав'ярень. Сьогодні ви звільнені, тому вимушені завтра  до 8.00 звільнити приміщення. Це розпорядження про виселення. Вам все зрозуміло?

Валя тільки кивнула.

— В 7.59 прийду за ключами, —  крякнула жінка. І обоє непроханих гостей покинули приміщення.

В очах усе помутніло. Шок з кожною секундою наростав і готовий вибухнути усіма стихіями, але натомість тупо сидів всередині. За вікном шуміло міське життя, вітер стукав у шибку, в кутку голосно тікав годинник, а Валя продовжувала вдивлятись в одну точку. Лік часу втратив своє значення для розбитої дівчини Лише тіні на стели нагадували, що сонце уже ховається за горизонт. Але і це не бентежило Валю. Та що там говорити, її не збентежила навіть постать в капюшоні, що нависла над нею. Дівчина лиш криво посміхнулась, прошепотівши: — Я так рада тебе бачити, Ксерон!

Рон

Три дзвінки у дверний дзвінок. Але у відповідь тиша. На серці стало тривожно. Давно Рональд не відчував нічого такого, але ця дівчина дістала багато емоцій з глибин його закам’янілого серця.
Повертаючись з фітнес-центру, помітив, що Конвалія залишила свій телефон в його машині, Рон  поспішив в «Інкоф». Але ото недороблене хлопча сказало, що Валю звільнили, і тепер він адміністратор. Ще з початку відчував щось гниле в ньому.

Почувши ще раз мелодію дверного дзвінка, Рон зрозумів що йому ніхто не відкриє. Можливо, Валя не дома, але її машина припаркована поруч будинку, і навряд чи дівчина піде гуляти так пізно. Уже майже двадцять третя година. Рон взявся за ручку і зрозумів, що двері не замкнені. Щось вело його, адже він відразу попрямував у спальню, де на ліжку лежала дівчина. З боку Валя була схожа на мертву ляльку, яка беземоційно впала на ліжко. Лише каплі сліз що одиноко бриніли в кутиках очей нагадували, що це  людина. Людина, яка пережила сьогодні щось погане.

Рон тихо покликав її, але у відповідь тиша. У темряві важко було щось розгледіти, але чоловік бачив, що її груди здіймаються — значить жива. Або уява видавала бажане за явне.

Серце майже не билось в мужніх чоловічих грудях, навіть дихання перехопило поки він наближався до ліжка.

— Я так рада тебе бачити, Ксерон! — прохрипіла Валя й відключилась з посмішкою на обличчі.

— Конваліє...