8. Психлікарня

Валя

Знову та сама лікарня, знову та сама жіночка у приймальні, що ніби цербер, охороняла вхід до світу божевільних. Валя трималась трохи далі, надавши Рону самостійно розв'язувати її проблему. 

— Вона моя помічниця, —  забасив Рон, випускаючи флюїди своєї харизми.

— Її посвідчення, —  відрізала непроникна медсестра.

— В неї немає посвідченням, вона просто мені допомагає у справі Гриценка Тараса.

— Ро-нальд Все-во-ло-вич, —  по складах прочитала вона з його посвідчення, — не морочте мені голову. Ви ж самі знаєте закони. — Жіночка важко зітхнула та зібралась закрити віконечко, але Рон швидким рухом зупинив її.

— А так? — Він щось простягнув медпрацівниці. Що саме Валя не могла побачити, але чітко почула, що медсестра ще важче зітхнула.

— От скажіть мені, будь ласка… — Вона ледь стримувалась, щоб не закричати. Інтонація видавала її роздратування. — Навіщо знадобився весь цей цирк. Не можна було одразу показати дозвіл від прокурора. Проходьте.

Рон махнув рукою і Валя поспішили  за ним.

— Як ти вночі дістав дозвіл від прокурора? —  стиха запила Валя.

— Я чарівник. —  Таємничо-магнетична посмішка торкнулась гарного обличчя чоловіка.

«Ага, чарівник», —  подумала, але не промовила в голос: «Гроші й зв’язки краще всякої магії».

Ледь прочинивши двері, Валя заглянула у палату. Тарас сидів у кріслі біля невеличкого столика і щось старанно малював.

— Привіт, —  боязко прошепотіла дівчина, сідаючи на стілець навпроти. Рон залишився стояти у дверях позаду Валі схрестивши руки на грудях: вичікував, оцінював.

— А це ти, — сухо відповів Тарас, навіть не підводячи погляду. — Я знав, що прийдеш. Хочеш мене вбити?

— Ні я. Не. Вибач… —  Валя не могла нічого зв’язного сказати. Буря емоцій вирувала в її знедоленій душі.

— Нічого. Я розумію. Як він убив твою бабуню? — Тарас говорив так відсторонено та беземоційно, що Валя не відразу зрозуміла, що його слова торкаються смерті її бабусі.

— У неї вирване серце, — Конвалія відповідала наче під гіпнозом, забувши за чим прийшла.

— Це все він, Тарас вперше підняв на неї свій погляд, протягуючи дівчині альбом.
Валя взяла аркуші, але тут же впустила їх. На білих сторінках зображений чорним маркером її нічний кошмар.

— Він і до тебе приходив? — Тарас вже не відводив погляду, а пильно вдивлявся в дівчину, іноді фіксуючи свій зір на Рональді. — Нічого, коли ти взнаєш правду, все минеться. Прогортай сторінки, там є істинне обличчя Ксерона.

—  Ти знову не дотримуєшся встановленого режиму? — почула Валя дівочий голос, що лунав із-за спини. Вона різко розвернулась і побачила молоду дівчину приємної зовнішності в білому халаті.

Обличчя Тараса враз прикрасила блаженна посмішка.

— Оленко! Ти сьогодні знову прийшла до мене, моя Оленко!

— Прийшла, мій хороший! Як я могла до тебе не прийти?!

Дівчина ввійшла впевненою ходою. Поставила тацю з ліками на столик, недбало відібравши альбом з рук здивованої Валі.

— Ти знову? Я просила тебе цього не робити.

— Але він убив теб... Ти жива. Ти ж жива? — Благальний погляд Тараса вп’явся у медсестру.

— Жива, жива, —  прошепотіла, лагідно провівши рукою по його щоці.

Конвалія відчула жаль до цього знедоленого, адже він так і не зміг прийняти смерть коханої. Його хворий розум відгородився від болісної втрати, перенішши образ нареченої на сторонню людину.

— Тарасу необхідно прийняти ліки та відпочити. Звернулась вона до Конвалії натякаючи, що уже пора йти.

— Але...

— Але, Тарасу потрібний відпочинок, — різкіше промовила Олена, не даючи Валі договорити.

— Одне запитання. — Зробив крок Рон, бачачи, що Валя дуже розгубилась і забула за чим прийшла. Олена хотіла заперечити, але холодний погляд чоловіка остудив її запал.

— Тарасе Олександровичу, з дому вбитої Гатенко Галини Аникіївни зникла стара книга. — Адвокат кивнув Валі, і дівчина дістала фото, протягуючи її Тарасу. — Ви її бачили чи брали?

Тарас вп’явся поглядом у Рональда. Спектр емоцій, що грали у його хворому погляді не розгадати нікому. Здавалось, полум’я, що там танцює, зараз вирветься назовні та спалить все навкруги. Проте Тарас кілька раз моргнув, і усе зникло. Пустий, вбитий горем погляд перейшов на Валю.

— Ні, я не брав.

— І знову глухий кут, — важко видихнула дівчина, коли медсестра закрила за ними двері палати.

— Не хвилюйся. — Рон злегка торкнувся її спини, бажаючи втішити дівчину. Але Валя різко відскочила, підозріло примружившись. Вона знову вловила запах конвалій, останнім часу його занадто багато.

Дівчина побачила здивований і злегка збентежений погляд Рона, але її зір потягло в іншу сторону. В кінці коридору майнув чоловік: занадто знайома постать, занадто знайомі білі очі.

—  Мені потрібно відійти, — відвернув на себе увагу Рон. — Почекай тут. — І попрямував у сторону де тільки що був Сергій.

Відійшовши від шоку, Валя попрямувала слідом, не зважаючи на настанову чоловіка. Рон уже зник за поворотом, і Конвалія пришвидшила хід, щоб наздогнати його. Та крик одного з пацієнтів психлікарні змусив її зупинитись.

— Ти не розумієш, статуя рухалась! Я бачив! —  кричав та звивався молодий чоловік, що був прикутий на ліжку.

— Ага-ага, — пробубнів санітар, набираючи заспокійливе у шприц. — Зараз усе буду добре.

— Чого мені ніхто не вірить? —  закричав хлопчина, коли медпрацівник уже намірився зробити укол.

— Стоооп! — майже прокричала Валя. — Я вірю.
«Напевне» — продовжила свою фразу подумки.

— Еее… — здивувався санітар. — Чому хворі без нагляду ходять?

— Я не хвора. Я помічник адвоката Візаренко Рональда Всеволодовича в справі Гриценко Тараса Олександровича. Мені потрібно поспілкуватись з цим хлопцем.

— Дівчино, я й вам зараз укол поставлю, — загрозливо прошипів чоловік.

— А я вас засуджу. За напад на працівника правосуддя і за неналежне ставлення до ввірених вам пацієнтів. — Валя ризикувала, але іншого способу дістати інформацію вона не мала (знову просити Рона їй було незручно). — Ваше ім'я? —  жорстоко промовила, виймаючи з кишені телефон. Вирішила блефувати до кінця.