7. Ціна за послугу.

Конвалія

Валя прикрила руками обличчя. Яка ж вона була дурна. Думала, що ніхто не помітить її витівки. Він помітив, а може ще хтось. Ні, більше ніхто, адже її б тоді відразу скрутили. Але до цього моменту вона вважала, що зовсім ніхто не бачив.

— Чому ти нічого не зробив?

— А навіщо? Ти ж сама зупинилась.

— Ні, якби не санітари, я б всадила кинджал йому в серце.

— Ні, не всадила б, — спокійно говорив, ніби мова йде про погоду. — Занадто чиста, занадто правильна.

— Я готова була помститись за бабусю! — крикнула Валя. Її розлютило, що він не повірив їй, що вважає слабкою.

— І досі хочеш помсти?

Валя промовчала, адже уже остаточно заплуталась у своїх почуттях. Так вона хотіла, щоб вбивця поплатився, але... Що то було за АЛЕ, вона сама не знала.

— Ти ж розумієш, що моя допомога не безкорисна? —  Змінив тему Рон.

— Ціна? — Маска спокою і беземоційності знову з’явилась на гарненькому обличчі. Але всередині уже все перевернулось. Валя підсвідомо з самого початку розуміла, що він попросить щось навзаєм, але до останнього відштовхувала це. Картинки майбутнього розрахунку миготіли перед очима.

— Ти ще можеш відмовитись, і ми повернемо назад, — м'який баритон його голосу цілив у гущавину дівочих фантазій.

Давно не маленька, але за свої двадцять сім так і не зблизилась ні з одним чоловіком. Багато хлопців впадали за нею, але оголити своє серце та своє тіло вона не змогла ні перед одним із них. Може, дитячі страхи бути осміяною давались взнаки, або ж постійні бабусині вказівки: «Тільки твоя чистота — твій захист. Оберігай своє серце та своє тіло від чужинців!», а, можливо, дівчина ще не зустріла того єдиного, кому готова відкритись повністю.

— Ні, — відповіла твердо, але серце тріпотіло, і їй хотілось тікати з машини.

— Розкажи свою історію.

— Що?

— Ціна за допомогу — твоя історія. Я майже нічого не знаю про тебе, а хочеться.

Дівчина дивилась на нього не мигаючи. Її дуже здивувало його прохання. Стиха видихнувши, що її страхи не збулись, почала думати, що ж розповісти. Адже її життя, її історія, її душа були так само приховані від сторонніх, як і її тіло. І, можливо, згадати усе, відкритись комусь було ще важче, ніж віддатись комусь. Але Валя хотіла спробувати, вона дуже хотіла комусь довіряти, хотіла позбутись дитячих страхів.

— Я сирота, — почала дівчина з початку. — Хто мої батьки, я не знаю. Лише знаю те, що розповідала бабуся. Батька вона не знала, а мати — її донька — покинула мене ще у лікарні. Бабка Галя оформила опіку наді мною. Назвала мене Конвалією, — дівчина запнулась, але потім продовжила. — Я ненавиділа це ім’я, і ненавиджу досі. Усі дражнили мене за нього, за те, що я була сирота і за моє волосся — неприродно біле як сніг чи молоко…

— Як пелюстки конвалія, — перебив її Рон.

Дівчина поглянула на нього. Якби їй хотілось, щоб у дитинстві хтось так говорив про неї, про її волосся. Але вона була самотня, нікому захистити сироту (що могла старенька?)

— Ти шукала маму? — не звертаючи уваги на дівочий погляд, запитав чоловік.

— У дитинстві хотіла, але бабуся заборонила. А зараз, — дівчина замовкла, обдумуючи, — я невпевнена, що хочу, і чи хоче вона. Якщо за стільки років навіть ні разу не з’явилась, може, я їй не потрібна.

Клубок застряг у горлі, а сльози хотіли вихлюпнутись назовні, але дівчина тримала себе в руках. Вистачить того, що вона розповіла свою історію, відкрила частину свого життя — її сльози він не побачить.

— Ми приїхали, — спокійно промовив Рон, все так же не дивлячись на дівчину, ніби розуміючи, що їй важко далось це.