5. Нові знайомства

Рон

Він сидів та очікував на неї. Годинник показував двадцять третю сорок п’ять. Рон знав, що сьогодні вона не спізниться. Адвокат розумів, що їм не варто зустрічатись — вони пов'язані однією справою. А ще чоловік відчував, що  багато таємниць пов’язано з цією дівчиною, і розгадавши їх, втратить спокій. Але щось незрозуміле тягло його до неї.

— Чим можу допомогти? —  ластилась біля нього рудоволоса дівчина.

— Нічим, я очікую на Валю.

Дівчина фиркнула та пішла, виляючи спокусливо стегнами.

Його не цікавила вона, його більше ніхто не цікавив. Після смерті коханої він втратив спокій та радість життя. Усе чого він бажав —  помститись. Помститись тому, хто забрав життя найдорожчої та перетворив життя чоловіка на кошмар. Тому Рон став адвокатом, тому він з'явився в цьому місці — Гриценко Тарас став початком заплутаного клубка. І вже скоро, вже зовсім скоро, Рон дійде до кінця. Він змусить вбивцю пошкодувати за скоєне, і розправа буде жорстока.

— Привіт! —  вивів його з жахливих роздумів знайомий голос. Дівчина привіталась з колегами. Вона, як завжди, виглядала спокійною та стриманою.

— З’явилась — не запилилась, — уїдливо вишкірилась руда. — І чого на тебе западають такі красені?

— Бо вона сама красуня, — заступився за Валю офіціант.

— А я що? — надула губки примхлива спокусниця.

— А ти відьма! — випалив хлопець, проводжаючи Валю у бік Рональда.

Вона йшла повільною, впевненою і дуже знайомою ходою. І тільки зараз Рон зрозумів, чому його так тягло до цієї дівчини. Вона одна заполонила його майже мертве серце. Валя дуже схожа на його покійну наречену. Зелені очі, що нагадували листки конвалії. А саме ім'я Конвалія огортає теплом сповнену муками душу. Тільки колір волосся кардинально відрізнявся.

— Привіт! — усміхнулась дівчина. — Я так рада, що ми знову зустрілись.

— Привіт, — відповів, закриваючи блокнот, у якому щось занотовував. — Ти чарівна,  — не втримався від компліменту, вручаючи дівчині букет конвалій. —  Я подумав, що це твої улюблені квіти — дуже пасують до твого імені.

— Дякую, —  розплилась в посмішці дівчина, і Рон помітив, що їй не сподобалось. Валя помахом руки підкликала офіціанта. —  Постав цю красу у воду, —  солодко промовила, віддаючи квіти хлопцеві. Але від пильного погляду адвоката не прослизне нічого — дівчина просто відкинула від себе букет, ніби не конвалії, а отруйний плющ він їй подарував.

— Підемо у кабінку? — запитав, стримуючи власні здогадки.

Та дівчина не встигла відповісти, вона зойкнула від вилитої на неї кави. Якийсь чоловік налетів на неї.

— Прошу вибачення, — забасив незнайомець. — Мені так не зручно.

— Усе добре, — відповіла Конвалія, а потім повернулась до Рона: — Зачекай кілька хвилин. Я переодягнусь.

Валя

— Гарний початок ночі, — бубоніла собі під ніс, переодягаючись. — Звідки взялось це чудо. Ще не вистачало, щоб Рон пішов, не дочекавшись.

— Валю, — звернувся до адміністраторки чоловік, споглядаючи її бейджик, коли вона знову вийшла в зал. — Ще раз прошу вибачення. Чи можу я якось загладити свою провину?

— Не хвилюйтесь. Нічого страшного не сталося, — Валя сильно злилась, їй хотілось кричати та лаятись — розмова з Роном відстрочується, та й зіпсовану блузку було шкода — але ззовні вона виглядала спокійно та привітно. Адміністратор не могла собі  дозволити нагрубіянити клієнту. Дівчина уміла приховувати усі свої емоції, окрім здивування, що власне й сталося, коли вона глянула у вічі незнайомця. Райдужка його ока була білою, якби не чорна зіниця, можна б подумати, що він сліпий.

— Мій вигляд злякав Вас? — Неправильно зрозумів вираз обличчя чоловік.

— Ні, — почала заспокоюватись Конвалія, розуміючи, що має якось викрутитись із ситуації. — Вони незвичні та дуже гарні.

Чоловік хотів щось відповісти, але Рон перебив його.

— Прошу вибачення, але в мене ділова розмова з Валентиною Ігорівною, — спокійно заговорив адвокат, всім виглядом показуючи, що незнайомець тут зайвий.

— До побачення! — зрозумівши натяк заговорив білоокий, зле глянувши на Рона. — Був радий познайомитись! — він нахилився та галантно поцілував Валіну руку.

Він підступив надто близько до дівчини, і вона вловила аромат його парфумів.

«Конвалія. Що це усі помішались на цих квітах?!» — подумки фиркнула дівчина, а у голос промовила: — Бувайте. Будемо раді бачити Вас у нашій кав’ярні, еее… — запнулась, розуміючи, що так і не знає імені цього дивного чоловіка.

— Сергій. Сергій Нореск, — кинув на останок, та поспішив до виходу.

Рон

Коли вони залишились на одинці, Валя взяла ініціативу у свої руки. Кожен її рух, кожен її погляд заманював та спокушав. Дівчина ніби ненароком торкалась його руки своєю, ніжно усміхалась, одним словом —  фліртувала. Але Рональд відчував, що це було нещиро, навіть якось вимушено.

— Чим тобі допомогти? — запитав Рон, не витримавши цього маскараду. Валя не зрозуміла та закліпала віями. — Я бачу, що тобі від мене щось потрібно. Нема потреби зваблювати мене, щоб цього досягти. Все, що в моїх силах, я зроблю для тебе. Так би мовити, віддячу за дорогу.

Дівчина почервоніла від сорому та прикрила очі. Вена на її шиї пульсувала у шаленому ритмі, а значить серце відбивало такий же темп. Як же Рону хотілось пригорнутись до її грудей, відчути серцебиття. Від таких думок хлопець сам прикрив очі, намагаючись заспокоїтись. Її схожість з коханою змушувала його шаленіти. Її губи повні та чуттєві. Коли наречена відчувала тривогу чи знаходилась в роздумах, вона постійно стискала їх у тонку лінію, точнісінько так робила і Валя. Як же він хотів побачити, як ці губки розпливаються в усмішці — щирій, сповненій радості, а не такій натягнутій та вимушеній, як зараз. Як же він хотів відчути їх на смак... «Стоп!» — зупинив плин своїх думок чоловік.  — «Я не повинен навіть думати про неї. Допоможу їй, і наші дороги розійдуться. Моя помста кличе мене».