Розділ 2

Тарас підійшов до Олени та опустився на одне коліно. Хлопець заговорив тихим, тремтячим голосом, тримаючи у руці коробочку з каблучкою:

— Олено, чи вийдеш ти  за мене заміж? Чи віддаси мені свою руку та серце?

Напевне, це було одне з найбільш неправильних рішень у його житті. Зробити пропозицію у такому страшному місці та ще й з такою моторошною історією. Але Тарас знав: Олена оцінить. Вона дивна, найдивніша з усіх кого доводилось зустрічати. 

— Так, — голос дівчини звучав твердо та водночас ніжно.

Омріяні слова, які Тарас так хотів почути, майже з першої їхньої зустрічі. Сьогодні хлопець мав бути найщасливішим у світі, проте … Разом з її згодою в обличчя  повіяло холодом, могильним холодом. По тілу побігли мурашки, а в ніс знову ударив різкий запах конвалій.

Підхопивши кохану на руки, Тарас вибіг з цього проклятого склепу, одночасно лаючи себе за цю дурну витівку.

Олена обвила руками шию нареченого. Вона не відчувала його напруги,  дівчина була щаслива. Той кого вона кохала понад усе, зробив її пропозицію руки  та серця. А ще й це місце — воно таке привабливе. Цей склеп має стати їх місцем, символом їхнього кохання. Вони обов’язково мають сюди повернутись.

Уже була середина ночі, коли вони дістались до своєї квартири, що уже понад рік винаймають у якоїсь бабусі. Тільки тут хлопець почув полегшення. «Який же я дурень! Переляканий дурень!» — засміявся подумки.

— Лягаймо в ліжко, можливо вдасться заснути! – скомандував Тарас роздягаючись і занурюючись під ковдру.

Оленка одягла свою зелену піжаму зі зображенням Пенівайза (навіть тут не обійшлось без жахастика) і теж приєдналась до хлопця. Він ніжно обійняв кохану і поцілував у руде волосся.

Пара зустрічалась уже понад два роки, проте інтиму у них не було. Олена хотіла стати під вінець незайманою, а Тарас цінував рішення дівчини та не наполягав.

Зморена сьогоднішніми подіями, Олена швидко провалилась у сон, а хлопець ніяк не міг заснути. Коли врешті решт він вирішив піддатись чарам Морфея, огидний скрип дверей, що відкриваються, розбудив його. Хлопець швидко підхопився. Світало,  ніч втрачала свою силу, уже можна було побачити обриси пустої кімнати та прочинені двері. « Можливо забув у ночі закрити, чи вусата падлюка — Джордж, знову вирішив прокрастись у спальню», — поринаючи у забуття думав Тарас. — «Потрібно вдень петлі змастити….»

Розбудив закоханих дзвінок мобільного. Телефон Олени розривався саундтреком з фільму «Астрал»: «Joseph Bishara — The Further».  Від цієї моторошної мелодії, Тарас підскочив, як ошпарений. Олена ж тільки сонно потяглась і підняла слухавку. На другому кінці залопотів жіночий голос: «Оленочко, донечко, що з тобою? Уже одинадцята. Я тебе годину чекаю біля магазину.

— Угу, — тільки й змогла вимовити дівчина, не бажаючи покидати світ снів.

— Що? То ти ще спиш? Знову своїх «ужастіків» передивилась? Лєна, ти вже доросла, — не замовкала жінка.

— Доброго дня, Вікторія Ігорівна! — перехопив трубку Тарас.

— Ой, Тарасику! Рада тебе чути, — враз її голос змінився на ласкавий.

— Вікторіє Ігорівна, учора, а точніше, уже сьогодні уночі, я зробив пропозицію руки та серця Вашій донечці, — спокійно говорив хлопець. – Тому, завтра ми чекатимемо Вас у нашій квартирі. Мої батьки теж будуть. Потрібно обговорити прийдешнє весілля.

У слухавці чулося схлипування. Тарас не підганяв жінку, чекав, коли сама заговорить.

— Синку, я така щаслива. Кохання та злагоди вам!

— Дякую, матусь, — уже повністю прокинувшись, взяла слухавку Олена. — Наш сьогоднішній похід по магазинах відкладається. А наш з тобою планується, — промовила до майбутнього чоловіка, вимикаючи телефон. — Чи ти вважаєш, що та миша, що повісилась у холодильнику нагодує нашу сім’ю.

Увесь день пройшов у приготуванні. Тарас не поступався Олені в кулінарії, тому до вечора було усе готове. Хлопець весь день намагався усміхатись і веселити майбутню дружину, але у самого кішки душу шкребуть. Як виявилось котяра усю ніч був зачинений у ванній, а завіси на дверях зовсім не скрипіли, хоча для більшої впевненості Тарас змастив їх рослиною олією.

Коли місто огорнула ніч, вони вже були в ліжку, додивляючись черговий фільм жаху. Оленка ніжно притискалась до коханого у своїй піжамі зі страхітливим клоуном, що є невіднятним атрибутом нічного гардероба. Втомлені, вони віддались у полон сновидінь.

Цієї ночі Тараса знову розбудив скрип, і він відчув чиєюсь присутність.

— Джордж, брись, нагла мордо, — сонно забурмотів хлопець, але краєм ока запримітив постать зовсім не котячу, а ніс вловив ледь помітні нотки конвалій. Тарас поморгав, позбавляючись часточок сну, що засіли у кутиках очей. У дверях стояла статуя Ксерона. Ні, не статуя! Це була жива істота, під капюшоном балахону не видно обличчя, лише два білі сяйні вогників на місці очей.

Хлопець хотів захистити кохану, встати, чи бодай, закричати, проте якась невидима сила заволоділа ним: не міг ні заговорити, ні поворухнутись.

Ксерон йшов до ліжка. Ні, не йшов — плив, не торкаючись підлоги, а заду стелився сірий їдкий дим. Чародій наблизився до ліжка та пальцем поманив Олену. Краєм ока Тарас міг споглядати, як його кохана у весільній сукні встає з ліжка.  

— Чи віддаси мені свою руку та серце? — страшний скрипучий голос звернувся до дівчини.

— Так, — закивала Олена, і задоволена посмішка заграла на її обличчі.

Чародій взяв її праву руку та надів золотий перстень з великим алмазом чорного кольору на безіменний палець.  А потім…

А потім встромив свою кістляву руку у груднину дівчини та вирвав серце, що ще тріпотіло та обливалось кров’ю. Ксерон засміявся демонічним сміхом та розтанув у завісі диму, що огорнула його. А Оленка похитнулась, і її бездиханне тіло повалилось на землю. Сила, що тримала хлопця, відступила.

— Нііі! — закричав Тарас та кинувся до коханої.

— Тихше, — прошепотіла дівчина, притискаючись до нареченого. — Напевне, тобі протипоказані жахітняки на ніч.