Розділ 1

— Куди ти мене ведеш? – весело щебетала, нічого не підозрюючи, дівчина зі зв’язаними очима, прямуючи слідом за своїм хлопцем. Він міцно тримав її руку, а інколи й підтримував саму, щоб не впала. Дві постаті все глибше й глибше занурювались у хащі, постійно ухиляючись від покорченого гілля старих дерев, що бажали за будь-якої нагоди зачепити то волосся, то одяг незваних гостей. Гнаний бажанням швидше зробити задумане, він усе йшов та йшов уперед. Хлопець малював у думках усе від початку до кінця. Його кидало то в жар, то в холод. Тарас боявся цього, та водночас хотів понад усе в житті.

— Можеш дивитись, — промовив таємничим голосом, знімаючи пов’язку з її очей.

Олену засліпили останні промені сонця, що на останок вирішили заглянути у цю глухомань, у давно закинуте кладовище.  Очі дівчини розширились від здивування і сире повітря розрізав її вереск.

Радісний вереск. Дівчина блукала між повалених, порослих мохом могильних плит,  проводила тоненькими пальчиками по стертих написах і намагалась їх прочитати. Тарас знав, що їй сподобається. Вона любила, ба більше, його кохана була помішана на усьому страшному, потойбічному. Тарасу це не подобалось, але заради Олени він терпів усе. Ще ні одного вечора не пройшло, щоб пара не переглядала фільми жаху. Зараз бачачи, як дівчина сяє, розумів: не даремно він затіяв цю авантюру.

— Це ще не весь сюрприз!

Олена провела поглядом за рукою коханого та підскочила від збудження. Перед нею вимальовувалась картина, сповнена загадковості та моторошного вигляду: оповитий чорнотою сутінок, у центрі могильних плит, обвитий плющем та пожухлим мохом, приваблював погляд цієї дивної дівчини, старий склеп.

Тарас дав Олені руку, ввімкнув ліхтарик. На плиті біля склепу виднівся вишкрябаний напис, що з часом почав стиратись: XЕRON. Вони попрямували усередину.  У ніс ударило сирістю, та водночас хлопець відчув нотки конвалій. Відчуття тужливо-неспокійного страху кольнуло хлопця у серце та скрутило живіт. Павутина заснувала усе (давно не було тут живого люду), доводилось продиратись крізь липкі тенета. Хлопець уже був готовий відмовитись від свого задуму, але згадуючи, як довго він шукав відповідне місце, обдумував кожну свою дію, кожен свій рух, «взяв себе у руки» та повів дівчину униз сходами.

Місце призначення зустріло їх ще більшою сирістю. Промінь ліхтарика одиноко блукав по стінах і закутках, допоки не натрапив на кам’яну статую когось у балахоні. Постамент був висотою у людський зріс, і тут, у темряві, він здавався живим. Тарас неодноразово проглядав фото цього місця і цієї статуї в інтернеті, але не думав, що наживо буде так моторошно. Хлопець не з лякливих, та й у цю маячню про містику, духів, демонів та іншу бурду не вірив. Але тут перед невидимим поглядом істоти, чиє обличчя було сховане під капюшоном, Тарас відчував себе малим хлопчаком, що вирішив без дозволу батьків переглянути уночі жахітняк.

— Вав! – запищала Олена, її захопленість страшилками не знало меж. – Де ти це знайшов?

Дівчина залишила Тараса самотньо стояти, а сама припала до статуї. Вона кружляла навколо, оглядала і торкалась її.

— Це просто чудово! – повторювала Олена, очищуючи руками постамент від моху, плісняви та комах, що вимостили свої домівки у складках каменю..  

«Ксерон – найсильніший чорний чародій минулого. У подобі красивого парубка він зваблював юних дівчат. І коли останні погоджувалися на пропозицію руки та серця, чорний маг пожирав їх сповнений кохання орган, що голою рукою виривав з грудей. Тому п’ятнадцять білих відьом об’єднали свої сили та перетворили Ксерона на камінь, заточивши у статуї, як тіло, так і душу», — так читав Тарас на форумі «Топ 10 моторошних місць міста». Склеп був під номером один. Знаючи пристрасть Олени до такого, він вирішив зробити задумане саме тут. Але в інеті написали не усю моторошну правду, а точніше – не написали найстрашнішого…