Розділ 22

Я крутила в руках шість списаних аркушів зі звітом із мого замку. Як гріли душу слова «мій замок». Прикрила очі, насолоджуючись відчуттям. Одного разу я повернуся. Це не може тривати довго. Цей холодний палац рано чи пізно залишиться в минулому. Як тільки Майстер отримає те, для чого ми тут, я буду вільна.

Я хотіла цього. Раніше. До вчорашнього дня. А зараз... демон, зараз уже не могла впевнено відповісти, чи хочу повертатися у Вернарію.

І Майстер...

Адже в нього свої плани. І не варто тішити себе ілюзіями. Між улюбленицею і досягненням власних цілей він вибере... ну, точно не мене.

Пальці з силою стиснули нещасні аркуші, і я знову згадала про послання.

Писав мені мій управитель. Повний звіт про доходи й витрати, плітки, доповідь про поведінку герцогині. Все, що могло бути корисним або просто цікавим, і навіть більше.

Схоже, Майстер не кидав слів на вітер, обіцяючи зразкову герцогиню Роад мені в попередниці.

Втім, я, як виявилося, теж дещо можу.

Скільки залишилося до чергового прийому нейтралізатора? Я прикрила очі, намагаючись порахувати. Хай там як, настав час відправити йому пухирець і вказівки. Все й справді було набагато краще, ніж я могла очікувати. На столику лежав звіт брамника, що небагато чим відрізнявся. Тільки в ньому був ще список відвідувачів і зміст бесід, які вони вели з герцогинею. Серед небагатьох благородних панів, що вирішили вшанувати мою дорогоцінну тітоньку візитом, виявився герцог де Вайтен. І розпитував він про мене. З чого така увага? Людина, яка запросила мене на всього один танець і не зронила ні слова, вирішила дізнатися про мене в моєї тітоньки. Цікаво, чи знає про це Майстер? Добре, хоч герцогиня не стала сваволити і жодним словом не відступила від тієї легенди, якої ми дотримувалися. За словами мого брамника, це не дуже переконало старого.

Я підібгала губи. А власне, чого я хотіла? Вищий світ навряд чи прийме когось, не дізнавшись про нього більше. Та й плітки про мою персону не найбезневинніші. Не здивуюся, якщо де Вайтен промацував Нейторію на навіювання. Ну що ж. Нехай. Чи знає старий, що, крім навіювання і втручання у свідомість людини, є ще безліч простіших і непомітніших важелів тиску? Гадаю, знає. І не здивуюся, якщо не заспокоїться, доки не докопається до істини. Якщо йому дозволять...

— Ти напружена. Погані новини? — запитала Лайна, зазираючи через моє плече в папери.

Я мовчки простягнула їх їй і відкинулася на спинку крісла, прикривши очі.

— Нічого вартого уваги, — сказала я втомлено.

— Ти не подобаєшся мені останнім часом, Сандро.

Я й сама собі не подобалася. Відчуття, що тикаюся в темряві, наче сліпе кошеня, не полишало ні на мить.

— Втомилася трохи, — все ж заспокоїла я її.

Сумнів Тілайни вгадувався в нерівному сопінні за спиною, але я вирішила його проігнорувати.

— Ти приготувала отруту для королеви-вдови?

Замість відповіді я витягла зі складок пухирець зеленого скла, на який витратила майже всю цю ніч, і поставила на стіл.

— Її смерть буде швидкою? — запитала вона, коли плід моїх трудів зник у її численних кишенях.

— Довгою, — відповіла я, криво посміхнувшись. — І вельми неприємною. Це «Атма».

Тілайна нервово ковтнула. Явно згадуючи, що крилося за цим коротким словом. Ні, Невіая не покине цей світ швидко. Вона залишатиметься тут і навіть при свідомості, доки її тіло живцем не згниє. І водночас її недуга буде так схожа на звичайну хворобу, що нікому й на думку не спаде перевірити її на отруту.

— Мені здається, чи в тебе з нею особисті рахунки?

— Тобі здається, — збрехала я.

Насправді я жадала відплати. Помста. Солодке слово, що залишає на язиці незабутній післясмак. О! Я чудово пам'ятала, як корчився Рінемар від отрути недалії. Безглузда спроба. Невміла. І я просто зобов'язана була продемонструвати Невіаї всю її нікчемність. На ній же.

— Як він до неї потрапить? — запитала я, підводячись із місця й підходячи ближче до каміна, що пашів жаром.

— Її їжу й питво перевіряють кілька рабинь...

— Я не про це питала, — обірвала я її мову.

Напевно, занадто жорстко, бо Тілайна підібралася і по-військовому коротко відрапортувала:

— Омолоджувальне зілля, що готує для неї відьмак.

Що ж. Чудово. Навіть якщо хтось і запідозрить неприродність захворювання королеви-матері, то він і стане жертовним бараном.

— Ти дедалі більше стаєш на нього схожа, — прошепотіла Лайна, відкриваючи таємний прохід.

— Це погано?

— Це лякає, — сказала вона здавлено, і стіна стала на місце, ховаючи Лайну від мене.

Не тільки її лякала ця схожість. Мене — теж.

Я важко опустилася в крісло і потяглася за графином із соком. Він виявився порожнім. Я підхопила графин і попрямувала в північну частину палацу, де на першому поверсі була кухня.

Коридор зустрів мене таким холодом, що навіть зуби клацнули. Довелося щільніше закутатися в пухову шаль. Я йшла швидко і настільки занурилася у свої думки, що чи то крик, чи то схлип різнув по вухах так, що захотілося затулити їх. Якого... додумати я не встигла. З темної ніші ліворуч долинув ще один зойк, і я попрямувала на звук.