Розділ 10

— Леді Роад, — низький чоловічий голос долинув до мене, мов крізь товщу води. І все ж я миттю стрепенулася, встала і вдала, що зовсім не спала о другій годині ночі.

— Так, — прохрипіла я голосом, що сів спросоння.

Вогник на ґноті свічки, що ледь тріпотів, більше створював зловісну напівтемряву, ніж давав світла, але пам'ятного брамника у світлій лівреї я впізнала одразу.

— На вас чекають, — тим самим рівним тоном повідомив чоловік у бежевому і, не чекаючи моєї бодай скільки-небудь важливої для нього відповіді, розвернувся й попрямував до дверей.

Мені ж нічого не залишалося, як у нічній сорочці, халаті й капцях простувати за провожатим, вдаючи, що так і задумано й анітрохи мене не бентежить. Та ледве я ступила в темний отвір таємного ходу, мене обдало таким холодом, вогкістю й запахом тліну, що відчайдушно захотілося повернутися, натягнути на себе щонайменше вовняну сукню. А краще теплу куртку. Ту саму, що Майстер подарував, пам'ятаючи: Сменледер славиться не тільки сталлю, а й лютими морозами. З підбивкою з хутра гірської лисиці. Такої ж рудої, як і я. От і думай знову, що ж мав на увазі наставник. Будемо сподіватися, що нічого загрозливого моїй особі.

Зараз я думати про наставника собі заборонила й поквапилася за тремтливим світлом у руках брамника.

За кілька довгих хвилин вогник зупинився, двічі майнув, явно повторюючи жести руки, що відчиняє вихід із таємного проходу, і в темному коридорі стало на порядок світліше.

Ось тепер я рішуче кинулася на світло. Здається, місце, в яке привів мене брамник, я знала. Бо схему таємних ходів із Лайною ми визубрили ще першого дня. Як то кажуть — про всяк випадок. Мало що може статися.

І все ж я постаралася викинути всі зайві думки з голови й повністю присвятити себе тій, заради кого й затіяла всю цю виставу вдень.

У покоях ще не лягали і, як мені здалося, поки що відходити до сну не збиралися. Про це свідчили кілька оплавлених майже дощенту свічок, недопита пляшка вина на столі й кілька лише злегка обгорілих полін на купі червоного жару. Було б ліжко в цій кімнаті, можу побитися об заклад, воно було б не розстелене.

— Ваша високосте! — присіла я в низькому реверансі, схиливши голову.

Принцеса ковзнула по мені злегка розфокусованим поглядом. Ого! А її високість переживає вельми важко своє вимушене заміжжя.

Вона стояла біля каміна з келихом вина — розпатлана, з червоними очима й розпухлим носом. І чого так переймається? Не в рабство ж продають, королевою зроблять. Проте виглядала вона зараз жалюгідно й нагадувала кого завгодно, тільки не спадкоємицю корони і стародавньої, як сама Вернарія, крові. Сукня збилася, зім'ялася, зачіска розтріпалася. Треба терміново щось робити, інакше завтра її високість матиме не найкращий вигляд, чого допустити ніяк не можна.

— Сядь! — наказала високість, і я, звісно ж, послухалася. — Отже, я так розумію, тобі я завдячую тим, що завтра таки вирушаю в цей демонів Сменледер?

Я анітрохи не засмутилася від не зовсім позитивного формулювання.

— Саме так, ваша високосте! — абсолютно спокійно підтвердила її слова, що пролунали мов обвинувальна промова. Ось і тут, здається, «дякую» мені казати не дуже поспішають.

Сельмінда приклалася до келиха, зробила великий ковток і блиснула гнівним поглядом.

— Ти хоч розумієш, що позбавила мене останньої надії на те, щоб залишитися у своєму королівстві? — оманливо спокійно сказала без п'яти хвилин королева.

Я кивнула, підтверджуючи і її слова, і свої думки. Ех, Сельмі, Майстра на тебе немає. І леді Едвінги. Ось вона вміла донести до юних умів істину: жінка, якщо не обділена розумом і красою, за бажання та вміння здатна отримати все, чого її душа бажає. Як правило. Особливо якщо в серці свого чоловіка їй вдалося пробудити ніжні почуття.

— Схоже, ви прагнете залишитися у Вернарії... І це вельми недалекоглядно з вашого боку, — благо реакція і тренування дозволили мені легко ухилитися від келиха, що летів у мене, і я продовжила говорити так, ніби зовсім нічого надзвичайного не сталося. — По-перше, лорд Наахар дав мені недвозначні вказівки з приводу того, що саме я повинна робити. По-друге, не варто так засмучуватися через те, що незабаром ви посядете трон Сменледера, станете дружиною молодого сильного правителя і матір'ю спадкоємця. І зауважте, без шкоди для вашої честі й гідності.

Говорила я спокійно, не вкладаючи у свої слова жодних емоцій. Так доносять до співрозмовника сухі факти.

Тепер у мене полетіла пляшка. Слава Богині-Матері, ніхто зараз не бачив, як низько впала дочка правителя Вернарії. І ніхто завтра не буде пережовувати й смакувати плітку про те, що спадкоємиця одного з наймогутніших королівств ридала п'яна у своїх покоях у товаристві спадкоємиці герцогства Роад і, ймовірно, відьми. А впала вона просто на підлогу, втративши рівновагу під час кидка. О Велика Мати! Ну нічого. Адже недарма мене стільки років муштрували. Я впораюся з цим.

— Я б могла стати правителькою і тут, — простагнала Сельмінда.

— На жаль, але тут ви стали б правителькою тільки після громадянської війни, доказів, що здатні керувати державою, заміжжя. До речі, не факт, що ваш чоловік не стане вами потурати, ледве відчує смак влади. Як ви розумієте, закон буде на його боці, ледве на чоло йому ляже корона. А без чоловіка корона не світить і вам. Не дуріть, мені ви здалися розсудливою жінкою, здатною тверезо оцінювати ситуацію. А от у разі шлюбу з Тегвардом можливість стати правителькою обох держав набагато більша й реальніша.