Глава 2

Озеро Зцілення було справжнім оазисом серед проклятого лісу. Мабуть, воно живилося настільки сильним джерелом магії, що це навіть дозволило дещо змінити природу навколо: береги були вкриті буйною зеленню і квітами, на навколишніх деревах удосталь гніздилися дивовижні птахи, чиї голоси переливалися чарівною музикою, та і звірина раз по раз виглядала то з дупла, то з-за куща.

– Тут просто рай для мисливця, – зауважила Міра. – Але мені чомусь шалено шкода цих звірят. Дивне почуття, ніби вони недоторканні.

– Правильне почуття. Тут не можна полювати, – пояснив Балагур. – Ці тварини священні та живляться силою озера.

– Як цікаво, – вона із задоволенням милувалася цим заповідним куточком, поки Циріна не повідомила, що настав час здійснювати ритуал.

Чоловіки зникли за деревами, а «вовчиці» підвели Мірану до води. Брюнетка знову обсмикнула Міру, що задивилася на метелика, на що Заліна в'їдливо процідила:

– Ти не квап її, не квап. Бо в нас же зовсім немає своїх справ! Тільки й треба стирчати тут з нею і даремно витрачати час.

– Злі ви, дівчата, – пробурмотіла Міра. – Я вас нічим не образила.

– Ти виводиш мене з рівноваги однією своєю присутністю! Звідки тільки взялася?! – не стрималася шатенка, за що отримала докірливий погляд подруги. – Гаразд, іди у воду. Та не бійся ти, не вкушу! – додала з роздратуванням.

– Зайди по груди і пірни з головою, коли активуються чари, – скомандувала Циріна. – Ну, довго будемо стояти? Не втопимо ми тебе, а якщо й захочемо, Ройс із Кайларом прискачуть. Крокуй давай швидше.

«М-да, ви, пані, сама люб'язність і привітність», – подумки зітхнула Мірана і просто в сукні зайшла у воду: не вистачало ще оголюватися перед цими фуріями! А тканину вона потім легко висушить.

Вода була дивна, якась надто в'язка, але приємна. Від дотику до неї тілом поповзли незвичні імпульси. Дівчата на березі почали читати якісь заклинання, вода в озері засвітилася сріблом, і Міра, заплющивши очі, поринула з головою, а потім швидко виринула (так, про всяк випадок). Накотила дивна легкість, ніби щось випило з неї весь бруд, втому та поганий настрій. Чудові відчуття!

Вибравшись на берег, Мірана відчула себе переродженою. Вона швидко висушила сукню та волосся і зовсім не реагувала на неприязні погляди «вовчиць». Хай собі дивляться, аби зла не робили. І взагалі, який чудовий день!

– Ми закінчили! – покликала Циріна чоловіків.

Ройс і Кайлар з'явилися відразу, а потім шатен подивився на інший берег озера і завмер.

– Шайла... – видихнув він.

Міра тут же повернулася в той бік і побачила витончену сіроволосу дівчину, яка огинала водойму і неквапливо наближалася до них. За виразом обличчя Балагура Мірана зрозуміла, що це, швидше за все, його кохана.

– Та сама пара? – запитала вона у Похмурого, хоча, звичайно ж, не сподівалася на відповідь.

– Так, – несподівано зволів відповісти він.

Коли Шайла підійшла, то привітно привіталася з «вовчицями», а на Ройса кинула лише швидкоплинний погляд.

– Що ти тут робиш? – звернувся він до дівчини.

– Я гуляю. Ми домовилися з Талілою, ось я і… – вона знову метнула погляд на шатена, а потім опустила очі.

– Ах, озеро…. Так, тут гарна вода. А ми проходили перший ступінь ритуалу очищення, – промимрив Балагур. – Точніше, Міра проходила.

«Охо-хо… Таліла, та ти, виявляється, малолітня сваха! Ну лисиця, вся в брата! – подумки хмикнула Міра. Ось і пояснення словам новоявленої «сестрички». Якщо «вовк» здивувався її присутності, значить, Шайла тут бути точно не повинна і прийшла навмисно чи на «побачення» з Талілою, чи сподіваючись на випадкову зустріч із ним, своєю парою. Здається, дівчина теж запала на Ройса (он як розквітла), але поки що не зізнається в цьому не тільки йому, а й собі самій. І Мірані раптом захотілося допомогти новоявленій парі розібратися у стосунках. Було б шкода прогаяти таку чудову можливість! Цей добродушний вовк, який із самого початку надавав їй підтримку, заслуговує на щастя. Та й учора постраждав через те, що намагався зблизити їх із Рікдаром.

– Привіт, я Міра, – представилася вона. – Таліла просила за неї перепросити і передати, що брат заборонив сьогодні йти на озеро і їй дуже шкода, що не змогла з собою зустрітися.

– Он як, – засмутилася Шайла. – Справді шкода. Тоді я піду...

– Стривай! – Мірана підійшла до дівчини. – Знаєш, жодна зустріч не буває марною! Думаю, ти не пошкодуєш, що вирішила прогулятися такого чудового дня.

– Що ти маєш на увазі?

– Скажу тобі як жінка жінці: він від тебе божеволіє! – голосним шепотом сказала Міра, виразно вказуючи на Ройса.

– Міро, ти що робиш?! – обурився Балагур, але його ніхто не слухав.

– Правда? – здивовано розкрила світло-зелені очі Шайла.

– Точно тобі кажу, – переконано кивнула Мірана. – Вчора солов'єм заливався, що ти для нього єдина. Але Ройс не знає, чи ти погодишся піти з ним у пустку, от і хвилюється…

– Міро, припини! – схвильовано промовив шатен. – А то запечатаю рота заклинанням.