Глава 1

За сніданком Рікдар поводився як завжди. Відкриваючи йому двері, Міра прокручувала в голові різні варіанти привітань і дивилася собі під ноги, не знаючи, як поводитися після отриманої інформації. Але ватажок побажав доброго ранку, звично пройшов до кімнати і заходився снідати, ніби нічого не сталося і він взагалі навіть гадки не має, що їй стали відомі його таємниці. Цей «вовк»… або непробивний, або надто делікатний.

Під час ранкового рейду Ройс таки з’явився. Вигляд у нього був трохи пом'ятий, але цілком стерпний.

– Ти як? – крадькома шепнула йому Міра.

– Поки живий, – з кривою усмішкою відгукнувся він.

– Чи надовго? – припечатав голос Ріка, демонструючи, що від його очей ніщо і ніхто не сховається.

Сам рейд проходив без особливих подій, доки на них не вилетів дикий вепр. Очі тварини неприродно світилися чорним, і вона кидалася на загін, що миттєво сховався за бар'єром, намагаючись роздерти іклами захисну оболонку.

– Якого лайра відбувається? – вигукнув один із перевертнів. – Що сталося з нашим лісом та його мешканцями?!

– От і я хочу з'ясувати, що тут коїться, – різко сказав ватажок і пальнув по вепрю магією. Той заверещав, але, здається, тільки посилив натиск, а потім до нього наспіло ще кілька родичів.

– От і пополювали… – буркнув хтось із хлопців. – Зараз дичина сама нами закусить.

– Хлопці, тільки не кусайте їх, будь ласка! – нагадала Міра, у якої кров у жилах стигла, коли вона дивилася на величезні ікла агресивних тварин.

– Не бійся, нам вистачило й минулого разу, – заспокоїв її Рікдар і дав команду готуватися до бою.

Мірана знову стояла під захистом Ройса, а решта загону боролася.

Здається, цього разу нападниками виявилися не монстри, а звичайні тварини, яких хтось зачарував, а тому вбивати їх було шкода, але іншого виходу не залишалося: ніякі заклинання не допомагали зняти злі чари. Міра здригалася на кожній атаці, на кожному випаді ватажка. Стримавши непрохані сльози, вона зашепотіла гарячу молитву:

«Велідаре і Стрігелло! Допоможіть йому, збережіть його, відведіть небезпеку!»

Земля була чорною від брудної крові, що сочилася темною магією, але тварини виявилися надто затятими і не відступали, поки не втрачали життя.

– Все буде добре! – на плече лягла долоня Ройса і злегка стиснула.

– Та де ж добре, якщо он ще п'ятеро лізуть?! – вигукнула дівчина.

Звірі зненацька з'являлися з туману, через що було дуже складно вчасно реагувати. Рікдар бився з трьома, але на заміну полеглим приходили нові. Деяких удавалося захопити магічними пастками, але інші напрочуд швидко ухилялися.

«Коли вже вони закінчаться?!»

Ройс допомагав родичам, посилаючи з-за щита бойові заклинання, а Міра наважилася використати побутові чари. Якщо це хоч трохи допоможе і затримає атаки, хлопці точно впораються без втрат. Вона швидко відірвала рукави сорочки і заклинанням розпустила на клапті, зміцнила структуру і цими імпровізованими мотузками за допомогою магії почала сповивати вепрам ноги. Ті завалювалися на землю і отримували смертельні заряди заклинань.

– А ти дівчина винахідлива, – схвалив її дії шатен і відірвав рукави власної сорочки, щоб поповнити запаси імпровізованої «зброї».

Його щит був дуже надійним, тому Мірана відчувала себе в повній безпеці, чого не скажеш про інших членів загону. Виготовивши нову порцію «мотузок», вона продовжила диверсійну діяльність, за що отримала швидкоплинний схвальний погляд ватажка, від якого солодко затремтіло серце.

«Давай, Ріку, разом ми все зможемо!»

Резерв стрімко виснажувався, і Міра, не припиняючи молитися, почала підживлюватися від талеіта. Здається, молитва допомогла, тому що тварин ставало все менше і менше, доки не був переможений останній вепр. Тут же прийшла думка, що для пустки якось забагато вепрів, але відповідь знайшлася досить швидко. Останки звірів розвіялися, а на їхньому місці залишилися темно-сірі накопичувачі, які потім також безвісти зникли. От і пояснення, чому на звірів не діяли нейтралізуючі чари: тварини все ж виявилися не звичайними, а  були створені за допомогою магії, і накопичувачі не давали взяти її під контроль. Тепер же камінці, мабуть, розрядилися через потужні заклинання перевертнів. І знову не було  ніякої можливості дізнатися, з якого боку йшла атака.

Мірана побутовими чарами привела всіх у належний вигляд, усунувши сліди крові і підлатавши порваний одяг: не варто зайвий раз лякати мешканців замку плачевним виглядом.

– Міро, ти розумниця, – Рікдар підійшов до неї і взяв за руку. Інші перевертні теж висловили своє схвалення.

– Я нічого такого не зробила, лише трохи побутових чар, – відмахнулася вона, хоча душу захлеснула тепла хвиля від його похвали.

«Ну ось, нормальний чоловік, який вдячний за допомогу, а не приймає її зі зверхньою зарозумілістю».

– Та ти у нас скромниця, – хмикнув Ройс. – Пощастило Рікдару.

– А тебе заздрощі беруть? – підначив його чорнявий здоровань, здається, Бан. – Приводь уже свою жінку в зграю, менше мучитися будеш.

– Прийде час, приведу, – відмахнувся шатен.