Глава 27 (2) від 06.11

– До речі, якщо захочеш, то зможеш стати однією з нас, – раптом запропонував Ройс. – Рік може тебе обернути, подумай. Але особисто мене ти і людиною влаштовуєш.

Мірана раніше не думала, що в неї може з'явитися чоловік-друг, але тепер зрозуміла, як це чудово.

– А ти? У тебе вже є пара?

– Поки що ні, але я її вже знайшов! – блиснув очима Балагур. – Вона з клану сірих вовків, дочка бети, і я сподіваюся, що коли Шайла усвідомить, що ми підходимо одне одному, то піде за мною в пустку. А якщо ні…

– То ти залишишся сам? – зрозуміла Міра.

– Таке життя. Якщо не з нею, то ні з ким.

– Ось це я розумію, ось це кохання… – у неї від хвилювання навіть голос здригнувся. – І чому люди так не можуть?

– Не заздри, – хмикнув він. – Рікдар такий же, тому якщо підеш, він теж залишиться сам. Тож тобі теж пощастило. Але, як уже казав, я зовсім на тебе не тисну, і він тиснути не буде.

«Ну звичайно, не тиснеш! Та ти мене на почуття провини хочеш узяти!»

От і ще один хитрун у вовчій зграї. Може, в них і справді в далеких пращурах лисиці?

Коли Ройс пішов, Мірана знову поставила на двері магічний бар'єр. Укладаючись спати, вона була під сильним враженням від його слів. Збоку ситуація Балагура знаходила в душі величезний відгук, але коли ти сам є частиною подібної історії, почуваєшся дивно та хвилююче. Розуміння того, що Міра є чиєюсь єдиною і з її провини цей хтось може назавжди залишитися сам-один, накладало величезну відповідальність, яка заважала мислити ясно і надто тиснула. Дівчина була і рада отриманим відомостям, і не рада. Як тепер прислухатися до власних почуттів і не піддатися настрою, як дивитися Ріку в очі? Адже він не знає, що їй все відомо.

– Ро-о-о-о-о-о-о-о-о-ойсе! – прогриміло над замком.

«Ой, здається, тепер знає…»

За вигуком пролунав величезний магічний сплеск. І якщо Ройс не з'явиться під час ранкового рейду чи хоча б подорожі на озеро, то можна вважати, що вона його більше не побачить.

А вночі Міра прокинулася від того, що відчула в кімнаті чиюсь присутність. Невже через її бар'єр хтось пробрався? Перевіривши заклинання, вона з подивом виявила, що воно ціле. Виходить, здалося? Мірана деякий час полежала із заплющеними очима, вдаючи, що спить, але сторонньої активності в кімнаті так і не помітила, пошуковий імпульс теж нічого не намацав.

«Напевно, здалося, нерви здають, – заспокоїла вона себе, знову поринаючи в сон. – Чи таки не здалося?»

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ КНИГИ

---

Дякую всім, хто читав цю історію і підтримував автора!)) Ваші лайки і коментарі для мене надзвичайно важливі))

Так, це кінець книги, але не історії) Продовження – друга книга дилогії «Хазяїн Вовчої пустки. Книга 2» – вже на сайті (пряме посилання на неї є в анотації). Попереду нас чекають неабиякі сюрпризи, неймовірні повороти сюжету та віддане кохання, яке здатне подолати простір і час!)

Запрошую також приєднатися до нової фентезі-історії, яку я вже розпочала викладати на Букнет, де буде місце пригодам, таємницям, несподіванкам і, звичайно ж, коханню)))

Щоб не пропустити важливих відомостей і отримати повідомлення про вихід нових книг, підписуйтеся на автора (Кнопка "Відстежувати автора") та будьте в курсі свіжих новин))

Ласкаво прошу до нової книги! І бажаю найприємніших вражень!))