Глава 26 (2) від 29.10

– Рік – син білої вовчиці та чорного вовка. Ці два клани не ворогують, але живуть паралельно. На відміну від звичайних вовків, у нас, перевертнів, не прийнято вибирати собі партнера з іншої зграї. Старі порядки і таке інше… – сказав він таким зверхнім тоном, що стало ясно: тут далеко не у всьому дотримуються традицій. – А ті, хто порушує негласну заборону, стають вигнанцями. По суті, вся наша зграя – це вигнанці, бо ми діти змішаних шлюбів. Нам виділили найбідніші землі, ось цю пустку, і... заслали, тільки виявлення копалень і дозволило нормально жити. Проте з кожним роком у зграї відбувається поповнення. Я маю на увазі не лише потомство наших пар, а прихід нових вигнанців.

– Тобто стається все більше змішаних шлюбів, так? – зрозуміла вона.

– Саме так, – кивнув чоловік. – Коли альфа чорних вовків обрав сестру альфи білих, яка на той момент теж була альфою (її брат був поки що не одружений), це була велика подія. Інші перестали боятися слідувати поклику серця.

– Тобто раніше… – Міра не наважилася продовжити.

– Так, раніше ті, хто не наважувався порушити заборону, так і залишалися самотніми, – у голосі Ройса пролунало стільки гіркоти. – Вони разом з усіма виховували цуценят тих пар, яким пощастило знайти половину у своїй власній зграї.

– Сумно…

Та ні, це не просто сумно, це жахливо! Як так можна взагалі?

– А я сказав би, що чудово! – заперечив він. – Одна з ненависних нам людських якостей – це легковажність. Не розумію, як можна змінювати партнера за партнером? Вірність серед нас цінується нарівні зі сміливістю та силою. І я зараз кажу як про вірність перед своєю парою, так і про вірність перед зграєю. Та й завдяки батькам Ріка все змінилося: тепер ми можемо бути з тими, кого вибрало серце.

Здається, повага до Зайнара і Раміни скоро почне зашкалювати. Вони виховали чудових дітей, а для інших перевертнів створили місце, де вони можуть знайти новий дім. Напевно, свекор та свекруха з них були б не менш чудовими.

«Так, щось мене знову не туди понесло...» – подумки обсмикнула себе Мірана.

– Тоді в мене є питання, – вона мимоволі стиснула спідницю. Безперечно, її сукні скоро не витримають подібних випробувань на міцність, треба зачаровувати тканину. – Змішані шлюби серед вовків-перевертнів – це я розумію. Але... я ж людина. Як до цього поставиться ваша зграя? І чи не зашкодить подібне вашому ватажку в очах інших зграй?

«Вовк» глянув на неї прихильно.

– Ти ставиш на подив правильні питання. Але тобі, можна сказати, пощастило. Після порятунку Дайла ти нам уже не чужа, тебе готові прийняти, якщо доведеш, що гідна ватажка, – сказав він. – А щодо твого людського походження… По-перше, ми й самі наполовину люди. А по-друге, ми і без того вигнанці серед своїх, тож подібне нам уже не зашкодить. Аби ватажок був задоволений.

– А я? – не втрималася Міра. – Я теж хочу з кохання! Теж хочу бути задоволеною! Жінки у вас взагалі нічого не вирішують?

Здається, перевертень здивувався її заяві.

– Звичайно ж вирішують. Якщо самка не захоче, самець не примушуватиме її. У нас жінки та чоловіки практично на рівних. Я мав на увазі лише те, що вибір ватажка не засуджують. Якщо його пара саме ця конкретна вовчиця, решта відступить і поважатиме це рішення. І там уже залишається особисте порозуміння між ним та його жінкою. Зуміє домогтися її прихильності й довести, що гідний стати чоловіком, так тому й бути.

«Он воно що…»