Глава 26

Дорогою до кімнати Міра завітала до бібліотеки, щоб узяти кілька книг із загальної магії та артефактології. Рік позитивно оцінив порив зануритися у світ знань і допоміг з вибором, а потім доніс фоліанти до її кімнат, хоча вона могла б обійтися заклинанням левітації. Але ж так приємно, коли про тебе дбають, правда ж?

Сидячи у затишному кріслі вітальні, вона гортала пожовклі сторінки, але невдовзі її спокій був порушений. Делікатний стукіт у двері змусив насторожитися.

— Хто там? — запитала Мірана, не поспішаючи знімати магічний замок.

— Ройс.

«Цікаво: щось трапилося чи він просто хоче побалакати про завтрашній похід на озеро?» — розмірковувала Міра, розвіюючи захисну магію і прочиняючи двері.

— Поговоримо? — Балагур дивився запитально.

— Добре, — вона впустила нічного візитера, і «вовк» улаштувався в одному з крісел.

«Надто вже він серйозний. Не схоже на нього».

Мірана сіла в інше крісло і приготувалася слухати.

— Будь ласка, вислухай все до кінця, гаразд? — почав він. — Я довго думав, чи казати тобі, але все ж таки вирішив, що ти повинна знати.

— Що знати?

На душі чомусь стало неспокійно.

— Рік надто довго відкладав ритуал, більше тягти не можна. Тому ти — дійсно наш порятунок, — сказав співрозмовник.

— Порятунок? Я?!

Оце так новини! Вона, звичайно, знала, що ритуал для них важливий, але щоб прямо «порятунок»…

— Справжня пара ватажка, — змовницьки прошепотів шатен. — Хоча він тобі про це не скаже, бо не хоче примушувати і силоміць прив'язувати до себе, а збирається обійтися лише ритуалом. Ми всі молилися Лоріну (це наш Бог-покровитель), щоб Рікдар зустрів ту, з ким може пройти ініціацію. І наші молитви почули, з'явилася ти! — з радісним блиском в очах продовжив він. — Що це, як не благословення Бога та знак: правда на нашому боці!

Так, стоп! А як же всі ці дівчата навколо нього?

— А якби… я не з'явилася? — резонно запитала Мірана. — Він би пройшов ініціацію з кимось іншим?

Ройс подивився на неї як на маленьку нерозумну дівчинку:

— Я ж кажу, що ні! Ти для нього єдина! Він би знову скасував ритуал і чекав на свою пару, а в наших обставинах це могло загрожувати загибеллю всій зграї. Або був би змушений передати посаду комусь із ініційованих. Але всі ми розуміємо, що саме він має бути головним. І коли Рікдар пройде ініціацію (нехай навіть неповну), ніхто з нас не зможе протистояти йому в силі. Кращого ватажка нам не знайти: він не просто альфа, а ще й син альф двох кланів!

Це пролунало так урочисто. Вочевидь, для вовків подібне дуже важлива річ.

— А можна дізнатися докладніше? — поцікавилася вона.

— Все це дуже особиста для нього інформація, але я дещо тобі розповім. Тому що хочу, аби ти почала краще розуміти і його самого, і мотиви його вчинків. Сподіваюся, він мене потім за це не вб'є, — пробурмотів шатен трохи тихіше.

— Я теж, — підтакнула Міра.

Балагур хмикнув і почав розповідь.

— Рік — син білої вовчиці та чорного вовка. Ці два клани не ворогують, але живуть паралельно. На відміну від звичайних вовків, у нас, перевертнів, не прийнято вибирати собі партнера з іншої зграї. Старі порядки і таке інше… — сказав він таким зверхнім тоном, що стало ясно: тут далеко не у всьому дотримуються традицій. — А ті, хто порушує негласну заборону, стають вигнанцями. По суті, вся наша зграя — це вигнанці, бо ми діти змішаних шлюбів. Нам виділили найбідніші землі, ось цю пустку, і... заслали, тільки виявлення копалень і дозволило нормально жити. Проте з кожним роком у зграї відбувається поповнення. Я маю на увазі не лише потомство наших пар, а прихід нових вигнанців.

— Тобто стається все більше змішаних шлюбів, так? — зрозуміла вона.

— Саме так, — кивнув чоловік. — Коли альфа чорних вовків обрав сестру альфи білих, яка на той момент теж була альфою (її брат був поки що не одружений), це була велика подія. Інші перестали боятися слідувати поклику серця.

— Тобто раніше… — Міра не наважилася продовжити.

— Так, раніше ті, хто не наважувався порушити заборону, так і залишалися самотніми, — у голосі Ройса пролунало стільки гіркоти. — Вони разом з усіма виховували цуценят тих пар, яким пощастило знайти половину у своїй власній зграї.

— Сумно…

Та ні, це не просто сумно, це жахливо! Як так можна взагалі?

— А я сказав би, що чудово! — заперечив він. — Одна з ненависних нам людських якостей — це легковажність. Не розумію, як можна змінювати партнера за партнером? Вірність серед нас цінується нарівні зі сміливістю та силою. І я зараз кажу як про вірність перед своєю парою, так і про вірність перед зграєю. Та й завдяки батькам Ріка все змінилося: тепер ми можемо бути з тими, кого вибрало серце.

Здається, повага до Зайнара і Раміни скоро почне зашкалювати. Вони виховали чудових дітей, а для інших перевертнів створили місце, де вони можуть знайти новий дім. Напевно, свекор та свекруха з них були б не менш чудовими.

«Так, щось мене знову не туди понесло...» — подумки обсмикнула себе Мірана.