Глава 23 (3) від 17.10

– Ми перевірили все: і таверну, і магічні лавки, і навіть місцеві копальні… Жодних слідів, – похитав головою Тан, наймолодший. – Ні запаху, ні відбитка аури, навіть розмитого.

– Якби він нещодавно там був, обов'язково залишилося б хоч щось, – додав Ран.

Цій жовтоокій трійці можна вірити. Якщо кажуть, що нічого не знайшли, то так воно і є.

– Зрозуміло. Молодці, гарна робота! – ватажок забрав у них накопичувач Мірани і відпустив, щоб поїли та відпочили. – Чула? – обернувся він до дівчини, коли за дверима зникла остання чорнява маківка.

– Чула, – зітхнула вона.

Рік бачив, як важко було їй від цих новин, але Міра стійко трималася. От і розумничка.

Рікдар підійшов до крісла, в якому влаштувалась обраниця, і накрив рукою її долоню. М'яко погладжуючи, він відчепив стиснуті пальці від тканини і потис, мовчазно висловлюючи підтримку.

Вії Мірани здригнулися, потім пролунало судомне зітхання – і з очей дівчини потекли сльози.

– Де ж він? Що з ним? – схлипнула вона.

– Я знаю: невідомість пригнічує, – якомога делікатніше сказав Рік, присів на підлокітник крісла і притиснув її до себе. – Але ж і ні про що погане ми не дізналися. Є надія, що з ним усе гаразд.

– Так, знаю, – Міра кивнула й уткнулася йому в груди. – Вибач, що я тут вогкість розвела. Просто стільки всього трапилося за останні дні... Воно довго збиралося і ось тепер виплеснулося.

– Ти плач, плач, а сорочку я потім висушу… – примовляв він, погладжуючи її спину.

Вона нервово посміхнулася його жарту і розплакалася ще сильніше.

Сидіти ось так поряд із нею, обіймати, заспокоювати, відчувати неповторний аромат, властивий тільки їй... Він ніколи не робив чогось подібного для іншої жінки (сестра – то особливий випадок, його можна не рахувати), але зараз Рікдара абсолютно все влаштовувало. Думка про те, що Міра може поїхати, що йому доведеться її відпустити, рвала душу на частини. Пара вона йому чи ні, то великої ролі зараз не відіграє. Просто її допитливі очі, ласкава усмішка, акуратні дотики, доброта і співпереживання вже засіли в його серці, і витравити їх звідти буде, мабуть, неможливо.