Глава 23

Після обіду Раміна запропонувала Мірі взяти участь в облаштуванні замку. Мірана, у якої руки свербіли помагічити, із задоволенням погодилася.

— Це Циріна, Заліна та Ніта — представила жінка трьох дівчат. — Вони допомагають мені в господарстві.

— Як ви знаєте, я Міра. Рада знайомству.

Циріна, жовтоока красуня з волоссям чорно-сірого кольору, стримано кивнула. Заліна, шатенка з жовто-зеленими очима, лише мигцем прикрила повіки на знак вітання. Обидві були в гарних сукнях та з витонченими зачісками.

«Так, здається, ці дві чарівниці не дуже мені раді. І взагалі, чого це вони вирядилися, ніби на звану вечерю?!»

Ніта трохи відрізнялася від одноплемінниць і куди більше підходила для занять прибиранням, навіть при тому, що вони забираються діяти не мітлою і щіткою, а за допомогою магії. Її сукня та зачіска були простішими, трималася вона не так пихато, та й зовнішність не виділялася особливою яскравістю: попелясте волосся, світло-зелені очі й не дуже виразні риси обличчя. Здається, ця дівчина належить до так званих «низькорангових» вовків.

І закипіла робота... Мірана намагалася ігнорувати дівчат і просто насолоджувалася тим, що робила. Пил був прибраний, поверхні блищали, фарби гобеленів знову набули яскравості, і петлі більше ніде не рипіли. Резерв завдяки сприятливому впливу талеіта був знову сповнений, тому вона навіть не втомилася.

— Хм… А в тебе непогано виходить… — зволила звернутися до неї Циріна.

— Просто це моя спеціальність, — знизала плечима Міра.

— Еге ж, грамотні заклинання, — зі знанням справи кивнула Ніта.

— Так, пил витирати — це тобі не бойові заклинання створювати. Тихо, спокійно… і нудно, — скривила милий ротик Заліна.

— Зате безпечно, — парирувала Мірана. — І руки-ноги цілі, й обличчю ніщо не загрожує.

— Дівчатка, дівчатка, ми ще не завершили, — вгамувала назріваючу напругу Раміна. — Нас ще сад чекає і дворові будівлі.

Здається, мати Рікдара і справді любила все контролювати, інакше навіщо «вовчиці» її рівня займатися побутом?! Це цілком можна було б доручити комусь із підопічних. Але ні, вона особисто оцінювала та перевіряла якість зроблених робіт, ніби мати, яка хоч і довірила щось дітям, все одно невідступно стежить за їхніми стараннями. Як не дивно, Мірану це не напружувало. Вона була впевнена і в собі, й у власних вміннях, тому розслабилася та отримувала задоволення від процесу, попутно вирішуючи, як зробити обстановку кращою і більш затишною.

— З тобою займатися прибиранням набагато легше, — наблизилася до неї Ніта, коли вони за допомогою магії пололи бур'яни і підрівнювали кущі.

Звичайно, маг-природник зробив би все набагато краще, але й Міра непогано впоралася.

— Дякую, — вона глянула на «вовчицю», яка виглядала цілком щирою, і продовжила упорядковувати клумбу.

— Мати мені натякнула, що прибирання сьогодні пройшло на славу, — шепнув їй Рікдар, коли вони йшли до лабораторії.

Щоразу, коли його тепле дихання торкалося її щік чи шиї, по тілу Мірани проходила хвиля мурашок. От і зараз вона дещо зіщулилася і спробувала приховати радість від того, що «вовк» оцінив її зусилля.

— Якщо чесно, то мені сподобалося, — зізналася Міра. — Давно я стільки не магічила за фахом.

— Тільки не перевантажуй себе, гаразд? Тобі ще в лабораторії з нами сидіти, а завтра лісом ходити.

Почути від чоловіка подібні слова було дуже приємно. Частіше чоловіки скидають усю домашню роботу на жінок, а потім ще й поганяють, мовляв, «Ну і що, що ти весь день біля печі стояла? Тепер за дитиною догляди та дім прибери».

— Ріку! — покликав Ройс, який квапливо йшов, щоб їх наздогнати. — Повернулися хлопці, яких ти посилав у Таміс.

Серце Міри пропустило удар.

«Батьку!»

Рікдар відклав похід у лабораторію і подався до кабінету. Поруч знаходилася й бібліотека, тому ватажок планував запропонувати Мірі погортати книги, тоді як сам спілкуватиметься з підопічними. Але глянувши на стурбоване обличчя дівчини, зрозумів, що не має права змушувати її нудитися в очікуванні, тому покликав гостю із собою.

— Ти теж зможеш з ними поговорити, але намагайся тримати себе в руках, гаразд? — м'яко наставляв він. — Що б вони не сказали, реагуй максимально спокійно, не показуй емоцій. Якщо захочеш поплакати, зробиш це, коли вони підуть. Домовились?

— Я намагатимусь, — схвильовано кивнула вона.

Новини були нерадісні. Ні, поганого нічого не трапилося, але й гарного теж. Найкраще вилазку братів-слідопитів можна охарактеризувати словом «ніяка».

— Що означає «його там і не було»? — уточнив Рік.

— Саме це й означає, — відповів Ран, старший із братів.

— Рендальфа Артекса знає багато хто: він неодноразово бував у Тамісі, щоб поповнити поріділі запаси. Але востаннє його там бачили десь півроку тому, — повідомив Шан, середній брат.

— Може, хтось просто приховав його присутність? — висунув припущення ватажок і кинув погляд на Міру.

Дівчина поводилася спокійно (напевно, накинула заспокійливі чари), але її нижня губка була закушена, а пальці надто сильно стискали сукню. Ні, він не шкодував, що дозволив їй бути присутньою при розмові, нехай сама все почує. Це набагато краще, ніж дізнатися про важливу інформацію з чужих вуст.