Глава 22

— Ріку, ну скільки можна тягати дівчину лісом?! Тим паче там купа небезпек! Я хотіла з нею поспілкуватися, але вона знову піде з тобою! Що це за побачення такі? — насіла на нього Таліла, тільки-но він вийшов зі спальні у вітальню. — Невже не міг вигадати щось більш… романтичне?!

— Про що ти кажеш? Які побачення? — обсмикнув її Рікдар. — Ми займаємося важливими речами. Це в тебе занадто багато вільного часу, щоб думати про всілякі нісенітниці, а мені треба дбати про добробут зграї.

— Я, між іншим, теж про нього дбаю, про цей самий добробут! — з образою заявила сестра. — І про тебе також. Якщо не хочеш, щоб Міра від тебе пішла, вияви до неї більше м'якості та уваги. Вона ж дівчина, а не один із твоїх воїнів-хлопців.

— І що я роблю не так? — здивовано спитав він. — Серенаду під вікном співав. Гладити себе давав. Життя врятував, як і вона мені. Міра вже припинила від мене сахатися, і ми навіть спокійно ходимо за руку. Мені здається, що для трьох днів знайомства прогрес у стосунках очевидний!

— А як же поцілунки?

— Які ще поцілунки?! Начитаєшся всякої солодкої погані, а потім поради роздаєш. Зарано ще для чогось більшого, бо Міра точно втече. Нехай просто звикне перебувати зі мною поряд, відчує себе впевнено та спокійно. Всьому свій час.

— Ти такий розважливий, аж гидко! — вона наморщила свій маленький, але такий хитрий носик. — Невже тобі цього не хочеться?

Ватажок видихнув крізь стиснуті зуби:

— Мені багато чого хочеться (придушити тебе, наприклад!), але я не повинен втрачати голову! Коли ти вже зрозумієш, що ми з тобою не маємо права діяти лише для власних бажань?!

— Якщо весь час діяти за приписами, то жити ж коли? — не відставала Ліла. — Дівчата люблять, коли їх домагаються, виявляють наполегливість…

— Але ж не беруть силою! — припечатав він. — Різницю відчуваєш?

Таліла роздратовано зітхнула.

— Та відчуваю, відчуваю. Я ж не кажу тобі робити щось таке… — багатозначно натякнула вона. — Але все одно боюся, що Міру ти проґавиш. Упорхне у свій звичний світ, а ти тут залишишся і потім перетворишся на похмурого та злого самотнього вовка.

Рік теж зітхнув. Ну що за сестричка йому дісталася? Начебто, дівчисько дівчиськом, а іноді говорить як доросла і навчена життєвим досвідом жінка.

— Підрости спочатку, а потім уже будеш мене життю вчити, — сказав він звично, як робив щоразу, коли вона починала поводитися, ніби була його старшою, а не молодшою ​​сестрою. — Думаєш, книжок начиталася — і знаєш про життя все? У таких справах не можна поспішати, інакше можна все зіпсувати.

Під час сніданку Рік виглядав надзвичайно серйозним. Напевно, він уже знає про її нічні пригоди, але Міра все одно вирішила сама йому розповісти.

— Знаєш… — почала вона не зовсім упевнено. — Пробач, учора ввечері я порушила твій наказ і ходила по замку сама. Точніше, до мене забрався Дайл, і я відвела його до батьків, а коли поверталася, заблукала.

— А я все думав: поділишся ти нічними пригодами чи ні? — сказав він якось зовсім не сердито. — Добре, що не злякалася зізнатися сама. Але тепер, сподіваюся, ти більше не гулятимеш на самоті?

— Не буду! — сказала швидко. — Але що ж сталося? Мої маячки... Адже їх спеціально хтось перенаправив, а потім вимкнув!

Перш ніж відповісти, Рік ковтнув трав'яного відвару і облизнув губи, і Мірана чомусь простежила поглядом за цим ненавмисним рухом язика:

— Так, я знаю. І намагаюсь знайти того, хто це зробив. Але поки що не виявив нічого підозрілого: здається, використали артефакт приховування.

— Тобто в замку у мене є ворог?

Еге ж, не дарма Таліла попереджала, що Мірі раді тут далеко не всі.

— Точно сказати не можу. Чи ворог, чи хтось просто перевіряє тебе на міцність. Однак я спробую це з'ясувати, — примружився він. — Але хочу попросити тебе нікому не казати про те, що сталося, навіть моїм батькам та сестрі. Зараз знаємо лише ми з тобою і Кайлар із Ройсом.

— І своїм друзям ти повністю довіряєш, — чи то питання, чи твердження, вона й сама не зрозуміла.

— Цілком я довіряю лише собі. І дуже хотів би так само довіряти й тобі, — сказав багатозначно.

Міра промовчала, проте відчула себе винною, що не розповіла йому про Грегоріана. Але вона обов'язково розповість, тільки знайде вдалий час.

— Як там Дайл? — поцікавилася, щоб згладити незручність.

— Живий-здоровий і навіть може сидіти, — посміхнувся «вовк». І це означало, що п'ята точка хлопчика більше не зазнала батьківського гніву.

— Рада за нього. Тепер він стане обережнішим.

— Не думаю, — не поділив оптимізму співрозмовник. — Напевно, поки не втрапить у справді серйозну колотнечу, він не заспокоїться. І сподіваюся, це не коштуватиме йому життя.

— Ти справді ставишся до своєї зграї як «батько», хоча ще такий молодий, — усвідомила вона.

— Ну, не такий уже й молодий. Ти все одно молодша, — повернув він комплімент. — Але в мене справді великий досвід виховання… з такою непосидючою сестрою.