Глава 22 (1) від 08.10

– Ріку, ну скільки можна тягати дівчину лісом?! Тим паче там купа небезпек! Я хотіла з нею поспілкуватися, але вона знову піде з тобою! Що це за побачення такі? – насіла на нього Таліла, тільки-но він вийшов зі спальні у вітальню. – Невже не міг вигадати щось більш… романтичне?!

– Про що ти кажеш? Які побачення? – обсмикнув її Рікдар. – Ми займаємось важливими речами. Це в тебе занадто багато вільного часу, щоб думати про всілякі нісенітниці, а мені треба дбати про добробут зграї.

– Я, між іншим, теж про нього дбаю, про цей самий добробут! – з образою заявила сестра. – І про тебе також. Якщо не хочеш, щоб Міра від тебе пішла, вияви до неї більше м'якості та уваги. Вона ж дівчина, а не один із твоїх воїнів-хлопців.

– І що я роблю не так? – здивовано спитав він. – Серенаду під вікном співав. Гладити себе давав. Життя врятував, як і вона мені. Міра вже припинила від мене сахатися, і ми навіть спокійно ходимо за руку. Мені здається, що для трьох днів знайомства прогрес у стосунках очевидний!

– А як же поцілунки?

– Які ще поцілунки?! Начитаєшся всякої солодкої погані, а потім поради роздаєш. Зарано ще для чогось більшого, бо Міра точно втече. Нехай просто звикне перебувати зі мною поряд, відчує себе впевнено та спокійно. Всьому свій час.

– Ти такий розважливий, аж гидко! – вона наморщила свій маленький, але такий хитрий носик. – Невже тобі цього не хочеться?

Ватажок видихнув крізь стиснуті зуби:

– Мені багато чого хочеться (придушити тебе, наприклад!), але я не повинен втрачати голову! Коли ти вже зрозумієш, що ми з тобою не маємо права діяти лише для власних бажань?!

– Якщо весь час діяти за приписами, то жити ж коли? – не відставала Ліла. – Дівчата люблять, коли їх домагаються, виявляють наполегливість…

– Але ж не беруть силою! – припечатав він. – Різницю відчуваєш?

Таліла роздратовано зітхнула.

– Та відчуваю, відчуваю. Я ж не кажу тобі робити щось таке… – багатозначно натякнула вона. – Але все одно боюся, що Міру ти проґавиш. Упорхне у свій звичний світ, а ти тут залишишся і потім перетворишся на похмурого та злого самотнього вовка.

Рік теж зітхнув. Ну що за сестричка йому дісталася? Начебто, дівчисько дівчиськом, а іноді говорить як доросла і навчена життєвим досвідом жінка.

– Підрости спочатку, а потім уже будеш мене життю вчити, – сказав він звично, як робив щоразу, коли вона починала поводитися, ніби була його старшою, а не молодшою ​​сестрою. – Думаєш, книжок начиталася – і знаєш про життя все? У таких справах не можна поспішати, інакше можна все зіпсувати.