Глава 21 (2) від 06.10

Поблукавши коридорами і переходами, вони зупинилися біля прочинених дверей. Усередині чувся засмучений голос «вовчиці» і спокійніший, але напружений «вовка». Делікатно постукавши, Міра обійняла дитину за плечі і завела всередину.

– Вибачте за вторгнення, – почала вона з порога. – Дайл вирішив зайти до мене в гості, і ми трохи забалакалися. Він усвідомив свої помилки і намагатиметься бути обережнішим. Адже я все правильно сказала? – запитала Міра у нього.

– Так, я буду обережним, – буркнув малюк і шмигнув під крило матері.

– О, щиро дякую, – та притиснула до себе непосиду. – А то ми вже не знали, що й думати…

– Рада, що змогла допомогти, – кивнула Міра і зібралася вийти.

– Може, я проведу? – запропонував батько сімейства.

– Не варто, – похитала головою вона. – Я поставила маячки, тому знайду дорогу.

Йому краще зараз налагодити контакт із сином.

– Ще раз дякую, – подякував чоловік і злегка вклонився.

Мірана намагалася не піддаватися занепокоєнню, хоча крокувати напівтемними коридорами (та ще й на самоті) було не найприємнішим проведенням часу. Вона йшла по маячках, хоча їй здавалося, що тут вони з Дайлом не проходили. А потім маячки зовсім зникли! Дівчина розгубилася і спробувала намацати їх знову. Нічого! Тонкі нитки страху поповзли тілом, обплітаючи серце і розум. Вона продовжила шлях уперед, поки не дісталася розвилки. Ну, і куди далі? Спробувавши згадати, де вони з Дайлом повертали, вона вирушила ліворуч. Міра проходила повз закриті двері і гобелени, повертала то в один бік, то в інший, поки не зрозуміла, що заблукала.

Згадалося настанова Ріка, щоб не ходила вночі по замку сама, і Мірана знову докорила собі за зайву жалісливість. Але хлопчикові так хотілося допомогти!

Постукавши у найближчі двері й не дочекавшись відповіді, вона рушила далі, але й там ніхто не відчинив. Може, поцілувати мітку та викликати Рікдара? Ага, а потім отримати від нього наганяй за те, що не послухалася. Хоча ні, поцілувати, напевно, таки доведеться, бо в серці оселилася тривога, адже хтось навмисне погасив її маячки. Навіщо та чому – це зараз не так важливо, головне – зв'язатися з Ріком, а потім вони разом подумають над ситуацією.

Міра піднесла тремтячу руку до губ, але спиною відчула чиюсь присутність. Тіло вкрилося холодним потом, і вона, стрибнувши убік, озирнулася, паралельно активувавши пару бойових заклинань. Нехай і слабеньких, зате гамірних. Може, на гуркіт збіжиться народ?