Глава 21 (1) від 05.10 (2)

На її ліжку спав вовк. Ну як вовк. Маленький проноза Дайл згорнувся клубком поверх ковдри і солодко сопів, навіть не прокинувшись від її вторгнення. Так, це не дитина, а батьківський головний біль! Будити юного бунтаря було шкода, але якщо зараз замок підніметься на пошуки, поспати не вдасться взагалі нікому.

– Гей, Дайле, – м'яко покликала вона. – Да-айле, прокидайся, хлопче.

Вовченя розплющило одне око і затуманеним поглядом глянуло на Міру, потім позіхнуло, потягнулося і набуло людського вигляду.

– А я на тебе чекав! – заявив він. – Але ти так довго не приходила, що я заснув.

– Ти знову посварився з батьками?

– Ці дорослі... Вони взагалі нічого не дозволяють! – поскаржилася дитина.

– І що ж трапилося цього разу? – дівчина виявила живу зацікавленість.

– Поліз на дерево за птахом.

– Упав?

– Ні, батько встиг підхопити. Ну, і всипав гарненько.

– Зате ти зараз не лежиш зі зламаною ногою чи рукою, – Міра спробувала донести до хлопчика необачність його витівки.

– Матінка знаєш як добре рани заліковує? Вона мене завжди лікує! – гордо сказав він.

Не повівся. Потрібно спробувати інший підхід.

– Це чудово! Тобі дуже пощастило з матусею. Але знаєш, бувають такі травми, від яких можна померти прямо там, на місці. І мати просто не встигне тобі допомогти, – так, пролунало жорстоко, але подібні випадки серед необережних дітей і справді були.

– Я просто хочу стати таким же сильним і спритним, як Рікдар, – мало не розплакався малюк.

– Дуже тебе розумію. Але знаєш що? – Мірана йому підморгнула і додала тихіше, ніби повідомляє величезну таємницю: – Він не завжди був таким, як зараз. Колись Рікдар теж був маленьким хлопчиком, але він ніколи не ризикував без важливої на то причини. На нього з народження покладено велику відповідальність! І зараз він став «татом» усім вам, розумієш? А якби багато пустував, то такого чудового ватажка у вас могло б і не бути!

– Але як же тоді я стану сильним, якщо не тренуватимуся? – насупився хлопчина.

– А ти тренуйся, тільки обережно, – порадила вона. – Намагайся не засмучувати матусю з татом. Вони дуже за тебе хвилюються, тому й лають. Ну що, ходімо до твоїх батьків? Упевнена, вони всюди тебе шукають.

– Ходімо… – приречено зітхнув Дайл і подав їй руку.

«Це все добре, але куди йти?» – задумалася Міра, коли вони вийшли з вітальні.

– Покажеш дорогу?

– Звісно!

І вони попрямували на пошуки напевно стурбованих Пайна та Нали, а Міра завбачливо ставила маячки, щоб по них повернутися назад.