Глава 20

Після прибуття до замку весь загін пройшов через низку цілющих заклинань, які остаточно прибрали неприємні наслідки зустрічі з монстрами. Мірана теж отримала свою порцію і стала почуватися цілком стерпно, а тому не пошкодувала побутових чар, щоб упорядкувати пошкоджений і заляпаний кров'ю одяг хлопців з патруля.

Перед обідом вона розібралася з новими речами і в непоганому настрої зустріла Талілу, яка виявила бажання її провести. Дівчина хоч і була молодшою ​​на сім років, але при спілкуванні це майже не відчувалося. Всю свою легковажність вона залишала членам зграї, а з Мірою була цілком серйозною та цікавою співрозмовницею, хоча іноді все ж таки підкидала колючі або жартівливі репліки.

— Мій брат зовсім тебе заганяв, — несхвально хитнула головою білявка. — І навіщо тягає дівчину лісом? Ти ж не вовчиця, він має це розуміти! Невже не знайшов іншого місця для побачення?!

— Для якого ще побачення?! — посміхнулася Міра. — Ми взагалі-то серйозною справою займаємося!

— Серйозними справами у спальні займаються, — відмахнулась Ліла. — А це…

— Припини свої жарти! — зніяковіла Мірана. — А то я подумаю, що ти не розумієш усієї небезпеки, яку несуть у собі пастки.

Посмішка в блакитних очах співрозмовниці згасла:

— Та розумію я все! Тому й не схвалюю, що ти блукаєш лісом з цілою юрбою самців.

— Як ти знаєш, я пов'язана лише з одним із них. А вже він мене образити не дасть! — твердо сказала Міра і здивувалася власній упевненості у цьому питанні.

— Дякую, — «вовчиця» несподівано міцно потиснула її руку.

— За що?

— За те, що віриш Ріку. І що на це погодилася. Що б я тут про нього не говорила, це так, сестринські жартики. Він дуже добрий, правда, — переконливості дівчині було не позичати.

Мірана всміхнулася:

— Вірю. І знаю. Інакше б не погоджувалася.

— Тоді тримайся за нього і нікому не віддавай! — приголомшила «сестриця».

— А на нього тут багато претенденток? — питання прозвучало напрочуд різко.

— Так, є дехто... Хлопець він видний, гарний, сильний. І добрий. Хоча всім їм не тільки Рік потрібен, а і влада, — трохи знизила голос Ліла. — А ти не така.

— Це точно, я дійсно не така: на місяць не вию, хутром не обростаю, — Міра спробувала перевести розмову в жарт, щоб розвіяти неприємні осад.

Дівчина посилено закивала:

— Так. І сире м'ясо не їси!

— Бр-р-р. Навіщо ти сказала, — Мірана скривилася. — Обід же.

— Ой, невдало пожартувала, вибач.

У лабораторії все пройшло так само, як учора. Перевертні намагалися розплутати ворожі заклинання, але нічого не виходило. Хоча на обличчі Ріка читався оптимізм: він найближче підібрався до розгадки.

— Нічого, завтра знову спробуємо, та й післязавтра також, — підбадьорив він інших. — Продовжуватимемо, поки не вийде.

— Або поки нас не завалять цією гидотою по саму маківку, — роздратовано буркнув Кайлар.

— Невже взагалі нічого неможливо зрозуміти? — поцікавилася Міра. — Може, є хоч якісь зачіпки?

— Деякі є, — кивнув Рік.

— О, і що там? — надихнувся Ройс.

— Плетіння схожі на ті, якими володіють саймарські маги.

— Виходить, ці кляті люди зазіхнули на наші копальні?! — довбанув кулаком по столу один із перевертнів. — А нас хочуть передавити… як диких звірів?

— Не поспішай з висновками, — зупинив його ватажок. — Не думаю, що тут все так просто. Намагатимемося розплутати заклинання до кінця.

Міра відчула холодок, що пробіг по спині. Якщо саймарці справді вирішили потіснити перевертнів з їхньої землі, значить, незабаром тут може вибухнути справжня бійня. І, що зовсім парадоксально, Мірана була не на боці людей. Думати, що ось цей патлатий здоровань або он той хлопець, що вічно всміхається, можуть загинути, захищаючи свій будинок і сім'ю, було нестерпно.

Ні, не можна допустити такої дикості! Перевертні спокійно живуть на своїй території, першими не нападають, а їх хочуть винищити заради якихось копалень?! До речі, треба з'ясувати, що тут у них за рудники і звідки у господарів стільки грошей на дорогий одяг та загальне утримання замку. Землі бідні, а запаси явно не обмежуються тим, що можна виростити самостійно. Хоча при замку є і господарство, і домашня живність.

— А можна поцікавитися, що у вас за рудники? — залишившись наодинці з ватажком, почала допит Міра. — Чи це закрита тема?

— Зовсім ні, — хитнув головою він. — Як ти розумієш, пустка не дарма називається «пусткою». Зараз тут згубне місце і ми полюємо далеко не кожен день, щоб поберегти тих небагатьох тварин, яким вдається тут існувати і розмножуватися. Вижити допомагає торгівля. Нам пощастило: недалеко є копальня з талеітом. Ми продаємо його за дуже гарною ціною, тому похвалитися артефактом із талеітом може далеко не кожен. Ні саймарці, ні рандарці не мають таких родовищ.

— Так, я взагалі про нього не знала, доки сюди не приїхала, — погодилася Міра.