Глава 19 (3) від 30.09 (2)

Нарешті дівчина намацала чорну бовтанку, яка зараз текла по їхніх жилах, і стала обережно відокремлювати її від крові. Поступово, крапельку за крапелькою, зціджуючи невеликими кульками, які просочувалися через пори і випаровувалися. Ну, ще трохи. У грудях поважчало від натуги, перед очима затанцювали кольорові вогні, але Мірана продовжувала, лише міцніше вчепилася в амулет, заплющила очі і потягла силу ще інтенсивніше.

Коли в неї запаморочилося в голові й до горла підступила нудота, чиїсь руки акуратно накрили пальці, стиснуті на амулеті, а рідний голос прошепотів:

– Досить, тепер все добре.

Розплющивши очі, дівчина побачила змарніле, але цілком здорове обличчя Рікдара. Зітхнувши з полегшенням, Міра кинулася в його обійми і міцно обійняла, наплювавши на те, що вони не самі. Ні, вона не плакала, але тіло тряслося від нервового тремтіння – запізніла реакція на потрясіння і результат магічного виснаження.

Глянувши на амулет, Мірана побачила, що талеіт став світло-сірим. Це скільки ж енергії вона з нього викачала, якщо такий сильний камінь зблід?!

– Ти молодець, Міро, – донісся до неї голос Ройса, але вона зараз погано мислила і лише сильніше притискалася до теплих грудей Ріка.

– Все добре, – повторив він.– Тепер ми маємо повернутися до замку, поки на нас знову не напали. Ти зможеш іти?

Вона кивнула і спробувала стати на ноги. Коліна підгиналися, і ватажок підтримав її за талію та простягнув інший амулет з повним зарядом. Нагодувавшись силою і відновивши резерв, Мірана відчула себе набагато краще, хоча відчуття, що її вичавили, як лимон, не проходило.

– І часто тут такі «милі» малюки трапляються? – голос зрадницьки тремтів.

– Вперше їх бачу. І хотів би більше не зустрічатися, – відповів Рік.

– Мені чомусь здається, що ми ще не раз на них натрапимо, – похмуро промовив Кайлар. Зважаючи на все, інші члени зграї були з ним солідарні.

Ватажок узяв Міру за руку і відпускав тільки для того, щоб утамувати спрагу (тепер у неї була власна фляга), а вона й не протестувала. Ходити з ним за ручку поступово ставало звичкою.