Глава 19

Снідали вони знову разом. Міра застосувала одразу чотири різнопланові заспокійливі заклинання, щоб після хвилюючих нічних видінь не червоніти і не заїкатися у присутності «вовка». І нехай такого сильного збентеження, як учора, вже не було, вона все одно була схвильована. Проводити час із Рікдаром і розмовляти про всяку всячину виявилося несподівано приємно. Він приніс їй чергову купу чоловічого одягу на зміну наявного, і після повернення з лісу Мірана збиралася все переміряти і підігнати по фігурі.

Рейд проходив досить спокійно, хоча вона знову сумувала через тварин, що потрапили в капкани, поки з туману не вийшов білий пухнастий зайчик. І не важливо, що зараз не зима та малюк чомусь білий, а не сірий. Ну миле ж створення! З такими дивними чорними очима, які раптом стали збільшуватися в розмірі, і ротом, який стрімко обростав жалами іклів. Ні, навіть справжнісіньких іклищ!

Ватажок засунув Міру собі за спину і швидко виставив бар'єр, і незрозумілу тварюку відкинуло назад, але вона стрибала знову і знову. За нею підтяглися ще кілька і почали оточувати розвідзагін.

— Треба щось з ними робити, ми не можемо стирчати тут до вечора. Розходимося по моїй команді! Три, два, один, пішли! — гаркнув Рікдар, штовхнув Міру прямо в гостинні обійми Ройса, обернувся вовком і відбив атаку звірюги, яка тепер була розміром з нехилого такого собаку. Декілька перевертнів, залишивши пастки, теж прийняли противників на ікла, інші продовжили спостерігати.

«Та що ж це за монстри такі?!»

— Там ще один! — заверещала Мірана, тикаючи пальцем ліворуч, де підкрадалася чергова мерзота, і Кайлар, метнувшись через її спину сірою тінню, вступив у бій.

Ройс оточив себе та Міру щитом і скомандував незадіяним перевертням приєднатися до битви, бо «красунчики» зайчики почали прибувати. У дівчини кров у жилах стигла, коли бачила їх страшні пащі, що тяглися до горла чергового вовка. Рікдара тіснили вже двоє, але він повалив одного і перекусив шию, а потім кинувся на іншого. Їй так хотілося йому хоч чимось допомогти, але Мірана чудово розуміла, що якщо влізе, то тільки завадить. Та й Балагур навряд чи дозволить їй навіть рушити в той бік: наскільки вона зрозуміла, Рік дав йому щодо цього чіткі вказівки.

Кров у цієї погані була чорна і в'язка, як смола. Ватажок не втомлювався відпльовуватися, а потім набув людського вигляду і почав палити по них магією, його приклад наслідувала зграя. Міра здригалася при кожній атаці, серце билося, мабуть, десь у горлі, а ноги відмовлялися тримати.

— Треба швидше закінчувати, бо щось мені недобре, — процідив Рік і добив чергову тварюку.

«Зайчат» ставало дедалі менше, доки залишився один. Його хотіли взяти живцем, але не вийшло. Коли звірюга зрозуміла, що приречена, сама роздерла собі горло і розвіялася чорним димом.

— Так, хлопці, хто пробував їхню кров? — спитав Ройс, накидаючи на побратимів бар'єр, щоб уникнути раптової атаки. — Всі сюди.

Рікдар і ще кілька перевертнів підійшли, і справи у них були погані: під очима залягли чорні кола, обличчя змарніли. Ватажок став виглядати якимось чужим, у Міри навіть серце защеміло.

— Їхня кров заражена, — холодіючи, зрозуміла вона. — Потрібно терміново очистити, бо до замку можуть не дожити. Ну що за звичка брати всяку гидоту до рота?! — пробурчала беззлобно, хоч у душі зараз кричала і плакала.

— Так, у кого все нормально, заліковують рани постраждалим, — хрипким голосом розпорядився Рік, у якого теж було кілька подряпин, які зараз сочилися чомусь не червоним, а темно-коричневим. — Чи зможеш щось зробити з цією заразою? — він стомлено повернувся до Міри.

Боги, та на ньому вже обличчя немає! Паніка, що майже поглинула в головою, була зупинена заспокійливими заклинаннями, розум прояснився, і думати стало легше. У хлопців заражена кров, зараза — це той самий бруд, кров — та сама вода, а вже зробити воду чистою Міра точно зуміє, п'ять років в академії цим займалася. Вона стиснула амулет із талеітом і потягла з нього сили, паралельно намагаючись дотягнутися до рідини в організмі постраждалих.

Нарешті дівчина намацала чорну бовтанку, яка зараз текла по їхніх жилах, і стала обережно відокремлювати її від крові. Поступово, крапельку за крапелькою, зціджуючи невеликими кульками, які просочувалися через пори і випаровувалися. Ну, ще трохи. У грудях поважчало від натуги, перед очима затанцювали кольорові вогні, але Мірана продовжувала, лише міцніше вчепилася в амулет, заплющила очі і потягла силу ще інтенсивніше.

Коли в неї запаморочилося в голові й до горла підступила нудота, чиїсь руки акуратно накрили пальці, стиснуті на амулеті, а рідний голос прошепотів:

— Досить, тепер все добре.

Розплющивши очі, дівчина побачила змарніле, але цілком здорове обличчя Рікдара. Зітхнувши з полегшенням, Міра кинулася в його обійми і міцно обійняла, наплювавши на те, що вони не самі. Ні, вона не плакала, але тіло тряслося від нервового тремтіння — запізніла реакція на потрясіння і результат магічного виснаження.

Глянувши на амулет, Мірана побачила, що талеіт став світло-сірим. Це скільки ж енергії вона з нього викачала, якщо такий сильний камінь зблід?!

— Ти молодець, Міро, — донісся до неї голос Ройса, але вона зараз погано мислила і лише сильніше притискалася до теплих грудей Ріка.

— Все добре, — повторив він.— Тепер ми маємо повернутися до замку, поки на нас знову не напали. Ти зможеш іти?